Юлія Богута - Есміна. Некромантка для слідчого , Юлія Богута

— Яка "така"? Дурна? Скажена? Фіолетова? — перераховувала всі найтиповіші версії, котрі чула десятки разів у минулому. — Бо така. Я не вибирала її.

— Вона така, як була вчора на набережній Дарксенду. Тобі... боляче...? — ніяково запитав Лоріан, а я пошкодувала, що тоді вступилася за нього. Тільки жалості мені не вистачало.

— Нічого особливого. Вип'ю зілля і...

— Помреш щасливою? — іронічно зауважив чоловік. — Як це взагалі працює? До мене так і не дійшло.

— Частина живої магії, яка все ще сидить в мені, випалює мертву. Тобто мене.  Це важко пояснити, але в мене усе не як у людей, — втомлено хилитнула головою та стала терти болючі в'язи вздовж передпліччя. — Просто не зважай.

Я мовчки підійшла до свого столу та взяла з особистих запасів пляшечку із зіллям смерті. Робити це при сторонніх людях якось не хотілося, але біль з кожною миттю ставав сильнішим і не було ніякого шансу, що нас зараз випустять звідси. Тому я роззулася, щоб не забруднити обшивку, залізла на диван та піднесла до рота пляшечку.

— Наскільки це боляче? — почулося з боку. Голос став наближатися, аж доки Лоріан не присів на підлогу біля дивану.

— Гірше, ніж ти собі уявляєш.

— Я хочу перевірити щось, можна? — раптово запитав чоловік, роздивляючись мої руки. — Не відштовхуй мене, добре?

— Що?

Гарячі пальці торкнулися моєї шкіри та магія життя стала притихати. Це була дивна доза знеболювального, котрого у мене ніколи не було. Такого, про яке я колись давно мріяла, а зараз...зараз навіть не вірилося в нього. Попри зневіру, міцні гарячі долоні продовжували вбирати в себе це кляте полум'я, котре спалювало мене й далі. Ніби живе, воно стало підійматися  на плече та шию, зрештою застигаючи в моїх очах. Лоріан знервовано піднявся з колін, сів на диван та замість того, щоб відпустити — обережно обійняв та притиснув до себе. Його губи торкнулися мого волосся і магія остаточно стихла. Я дивилася в порожнечу, прислуховуючись до своїх почуттів, та відчувала як щось невблаганно прагнуло залишитись в цих обіймах якомога довше. 

_____________________________________________

Привіт вам. Сьогодні на диво холодно та шумно. Певно такою мені й уявлялася ця зима. Безпощадною. Крижаною. Могутньою? Суворою. 

Давайте помріємо сьогодні про те, щоб залізяки в нашому небі замерзали та падали, не долітаючи до наших міст. Щоб ми ніколи не мерзли всередині та пам'ятали хоч щось хороше з минулого життя. 

Теплої ночі вам.