Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

-Твій дідусь у своєму житті часто їздив за кордон?- Кірі стало цікаво.- Чим він займався у ті часи?

-Він працював у міністерстві закордонних справ. Отож, часто їздив у відрядження у Францію. А після смерті моєї рідної бабусі, як ти вже зрозуміла переїхав на постійне місце проживання в цю країну.

-І одружившись з Мішель та зайнявся виноробством,- Кіру навіть це вразило,- сам добре влаштувався і про онука не забув. Тільки ти такий невгамовний мабуть був, що в Україну згодом втік, покинувши дружину і сина. Мабуть набридло жити за їхніми правилами?

-Відчуваю у твоєму голосі насмішку. Але ти маєш рацію,- зізнався Тимур,- мені не те, що набридло коритися чужим правилам, а скоріше мені хотілося належати самому собі, бути господарем свого життя. Відкрити свою справу і досягти своїх власних успіхів. Розумієш, я не хотів, щоб мені хтось дихав у потилицю, розповідав як треба, а як ні. Тому я і повернувся в Україну, щоб бути вільним. І ні разу не пошкодував.

-А хіба Ніколь стояла на заваді, що ти з нею прямо розлучився? Та й ще і сина покинув. Чому не забрав їх з собою?- мабуть Кіра хотіла зачепити його за живе запитавши про це, та він зовсім не образився.

-Ніколь, вона така мила, чарівна. Я її коли вперше побачив, то закохався по самі вуха. Постійно про неї думав, марив ночами. Її врода це щось неземне. І зараз, коли їй вже сорок, вона виглядає так же неймовірно, як і у вісімнадцять. Та на жаль характер у неї нестерпний. Навіть перевершила у цьому плані свою покійну бабусю.

-Отож Мішель не має в живих? – уточнила Кіра, яку збентежило те, як Тимур описав свою першу дружину.

-Вона померла три роки тому. Якщо чесно, спочатку я не розумів дідуся до кінця, чому він за Мішель так бігав, виконував усі її побажання. Невже через вроду, бо характер не дай Боже… А потім дійшло, що він у неї до нестями закоханий. Це те саме, що у мене з Ніколь. Гарна, сексуальна…Тільки шкода, що вжитися з нею важко, фактично неможливо. Саме через свій характер, Ніколь так і не вдалося утримати біля себе жодного чоловіка. Так і лишається сама. І кожного разу коли я приїжджаю, щоб провідати дідуся, сина вона старається мене повернути. Та коли вона дізналася, що я одружився, образилася і перестала до мене чіплятися.

-Отож я в ролі опудала, яке буде відганяти від тебе небажану…

-Кіро, давай обійдемося без гумору,- Тимур перебив Кіру,- дідусь і справді забажав, щоб я приїхав зі своєю дружино. Правду тобі кажу, що в першу чергу я виконую його бажання.

-Твій син мабуть навчається?- запитала Кіра намагаючись переключитися на когось іншого, бо розповідь про Ніколь почала її дратувати.

-Мого сина звуть Бед, йому вісімнадцять. Він студент і навчається у Парижі в тому самому університеті, що і я колись. Зараз він знаходиться у маєтку, приїхав на новорічні свята, щоб побути зі своєю родиною. Цей маєток та виноградні плантації за заповітом будуть належати колись Бедові. Так що його доля у якомусь плані вже вирішена. І він навіть цьому радий. Запевнив мене, що залюбки продовжить сімейну справу. Сказав, що після навчання повністю займатиметься виноробством. Зробить все більш сучаснішим та прибутковим. Я відчуваю гордість, через те, що у мене такий син. Бед серйозний, самовпевнений, розумний…

-Без сумніву схожий на свого батька,- Кіра не змогла приховати свою думку і сказала це в голос, від чого Тимуру стало приємно і він від задоволення ще зручніш відхилився на сидінні, склавши руки на грудях.- Чи довго нам ще їхати?

-Десь через півгодини будемо на місці.  

-Тимур, ти ще говорив, що твоя тітка зі своєю родиною теж мешкають у тому маєтку. Ти вже і про них розкажи хоч трохи. Щоб я вже точно знала про всіх домочадців.

-Тітка Люба, це молодша донька мого дідуся, моя мама була старшою. Андре чоловік тітки, француз, розумний мужик, який добре знає англійську, українську мови і чудово виконує обов’язки керуючого.  Коли дідусь запропонував Любі зі своєю донькою переїхати з України у Францію та без жодних вагань погодилася, можна так сказати, у перший день зібралася. На той час у моєї тітки не було чоловіка і вони жили з донькою вдвох. Не встигла тітка Люба переїхати, як відразу ж познайомилася з Андре. Якому дідусь запропонував керувати маєтком, тоді з цього приводу ціле свято влаштували. А Андре, я так його і називаю, мови добре знає, тому, що в університеті викладав. Викладачем іноземних мов був. А керувати маєтком та справами Андре швидко навчився. З дідусем він теж непогано ладять. У сто разів краще ніж я. Та й Мішель його аж занадто поважала. Та Андре на те заслуговує. А тітка Люба у всьому допомагає своєму чоловіку, але так і повинно бути у нормальній сім’ї. Та на жаль моя двоюрідна сестра Оля, донька тітки має проблеми зі здоров’ям. Їй майже тридцять і все своє життя вона страждає на астму. Я її дуже люблю, намагаюся підтримувати… Ну от і приїхали. За розмовою час пролетів швидко. Сподіваюся Кіро, ти мене не підведеш і гідно протримаєшся з цієї самої хвилини і до від’їзду додому. Я буду тобі безмежно вдячний за це…