Кетрін Огневич - Між нами контракт, Кетрін Огневич

Чорт, я так і не зумів забути, який приголомшливий вигляд вона мала в тій сукні. Вперше я помітив, що їй було чим пишатися, крім її довгих ніжок. У неї були досить пишні груди і струнка талія, широкі стегна, які вона приховувала під мішкуватим одягом, йдучи в університет. Не знаю, можливо, це був її спосіб не привертати до себе увагу хлопців.

Але та сукня... Чорт, лише на мить я уявив, якою вона була б без цієї сукні, яка тісно обіймала її фігурку. Цього було достатньо, щоб змусити себе встати з ліжка і піти прийняти холодний душ, щоб хоч якось вгамувати цього звіра в штанях. Чорт, чому я так збудився, варто було мені тільки уявити її голою? Я не повинен хотіти її... Адже вона... Чорт, вона найупертіша, найвередливіша і найдратівливіша з усіх, кого я знаю! 

Хоча окрім цього вона була кмітливою, здатна поводитися гідно, висловлювала свою думку, і ставила на місце, коли хтось намагається зломити її дух. Дідько, чому шукаю в ній щось хороше? 

Так, у неї мила личко, якщо прибрати ці бісові окуляри, які вона носить, як слід зробити макіяж і вдягти її в нормальне вбрання, а не в те лайно, яке вона носить. Хоча в її гардеробі таки є кілька гарненьких дрібничок. Наприклад, позавчора я бачив її в наймилішому шовковому комплекті бардового кольору, який складався з топа і шортів. Боже, варто було мені тільки згадати про це, як у мене знову встав.

Від думок про мою так звану дружину мене відволік тихий крик, від чого я підірвався з ліжка. Дідько забирай, що це було? Знову пролунав крик, і цього разу я вийшов у коридор. Я тихо прокрався у вітальню і помітив, що Христина крутилася на дивані, її голова кидалася туди-сюди, поки я не опустився біля неї. 

— Гей, руда, прокинься! — я легенько струсонув її, але вона досі спала. Коли я спробував знову розбудити її, вона нарешті розплющила очі. — Гей, це всього лише сон... — спробував я заспокоїти її, але вона тут же втиснулася спиною в диван, відсуваючись від мене подалі. 

— Будь ласка, залиш мене в спокої...

— Але я думав, що...

— Будь ласка, просто йди... — зітхнула вона, і тільки зараз я помітив сльози на її щоках. Не кажучи ні слова, я встав і пішов назад у свою кімнату.

Зрештою, не потрібно бути генієм, щоб здогадатися, що їй снилося...

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно