Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Калеан неймовірно гарний. На його обличчя неможливо дивитися без тремтіння. Моє тіло піддалося цій секундній слабкості і завібрувало. У його зовнішності ніякої солодкості, як у Девора, тільки сила, впевненість, мужність, рішучість, твердість. Він тримає голову рівно, показуючи сильне підборіддя з виразною ямочкою, вилиці виділяються рельєфом, ніс у міру великий, доречний на такому обличчі. Усі штрихи неймовірно гармонійно поєднуються між собою, наче його намалювали чарівними фарбами.

Не знаю скільки ми так простояли, я втратила відчуття часу. Більше ніхто з нас не промовив жодного слова. Я зайшла до Аліти, доброзичливо привітавшись, розпитала про заплановані справи, вислухала її відповіді. Ніхто з нас і словом не обмовився про вчорашнє, мені стало легше. Хоча б із одним із Нотрилів збережу теплі стосунки, тим більше вона мені симпатична.

День міг би пройти, як завжди, але в другій половині дня сталося непередбачене. Усі зали поверху засвітилися червоним, завили сирени. Подібне ми завжди називаємо екстреною ситуацією. На поверсі заметалися люди, стало шумно, суєтно. Аліта зреагувала миттєво, на ходу видала розпорядження кожному із співробітників. Я зволікала лише дві секунди. Зірвалася з місця та кинулася до кабінету головного. Саме там приймаються всі рішення, там вирує справжнє життя.

- Калеане, я знаю, що робити! - вбігаю в кабінет, проігнорувавши окрики вже знайомої дами з мудрими очима, яку, мабуть, прийняли до помічниці. - Потрібно відправити на місце всіх вільних магів, чистильників, сповістити...

- Міс Мондал, дякую, - Нотрил відповів рівно, з повним спокоєм, - ми впораємося.

Тільки зараз розумію, що в кабінеті, де зазвичай в екстрених ситуаціях панував безлад, шум і метушня, зараз повна тиша. Начальник у дорогому костюмі стоїть біля вікна, милується хмарами.

- Чому ви нічого не робите? Там монстр вийшов на поверхню!

- Міс Мондал, займіться своїми справами.

- Я можу допомогти! Я знаю, що треба робити у таких ситуаціях! Ви тут уперше з таким зіткнулися, а я вже десятки разів бачила…

- Зараз ви тільки заважаєте. Якщо у вас немає справ, будь ласка, сядьте і заспокойтеся, - цей нахабний тип знущається з мене.

- Чому ви нічого не робите? - Я зірвалася на крик, забувши, що спілкуюся з начальством.

Калеан повернувся до мене, хоч до того відповідав у напівобороті, продовжуючи вивчати вид із вікна.

- Всі спільноти сповіщені, маги відправлені на місце, провидці та лікарі там же, чистильники розпочали роботу, стрічка новин підчищається, зауважу, без вашої участі, хоча ви повинні стежити за роботою підлеглих, як робить зараз Аліта. Ви прийшли перевірити мою роботу?

- Але…

- Міс Мондал, я теж знаю протокол. Всі пункти зі списку вже виконані, процес був запущений до того, як ви добігли до мого кабінету.

- Чому ви не зібрали своїх заступників та співробітників, щоб видати інструкції? – я ніби шукаю помилки у його роботі, сама розумію, що виглядає саме так.

- Я із заступниками та співробітниками на зв'язку кожну секунду. Чи вам хочеться обов'язково зібрати всіх в одному кабінеті? - Він обливає мене холодною водою, я знову в позиції дитини, а дорослий дядечко нависає наді мною.

- Хто там? – говорю вже м'якше, киваючи за вікно.

- Теокорс, вийшов із води після вибуху в океані.

- О Боже! Це ж найбільший водний монстр.

- Так, міс Мондал, бачу, ви добре знаєте теорію. Монстр, який керує водою та часом, у густонаселеному місті вже п'ять хвилин, у розпал пляжного сезону... Там зараз справжня бійня.

- А якщо вони не впораються?

- Впораються, коефіцієнт усіх магів вищий, ніж сила теокорсу. Справа лише у часі. Вони мають ще п'ять хвилин, не більше, інакше втрати будуть колосальними.

- Це жахливо… Стільки людей можуть загинути! Я не хотіла б опинитися там у цей момент…

- А я б із задоволенням перенісся на берег, щоб взяти участь в бою, - Калеан задумливо глянув у вікно, на його обличчі промайнув смуток.

- Це ж небезпечно, там кожен маг може знесилити за хвилину!

- Натомість там справжнє життя, а тут… суцільні папірці, все на словах, лише теорія. Але й не втечеш, щоб хоч одним оком глянути на бій. Він увійде в історію, а ми навіть не візьмемо участь, - останнє сказано з досадою.

Калеан замовк, але по нахмурених бровах я зрозуміла, що в цей момент він з кимось спілкується. Вирішує чергові питання як начальник. Виглядає все дивно, надто просто, спокійно. Мій батько завжди кричав, бігав, телефонував співробітникам, викликав по черзі заступників для звіту, збирав документи в одну папку. А старший Нотрил стоїть біля вікна зі спокійним виглядом. Тим часом на столі у розкритій папці з'являються листи, один, другий, третій.

Моєї присутності він уже не помічає, а я розумію, що маю піти. Без слів повернулася своїм ходом до Аліти. У неї також усе схоплено, моя допомога не потрібна. Почуваюся непотрібною, стало сумно. Раніше я була незамінною, а тепер не знаю, чим зайнятися, поки довкола горять червоні лампочки.

Потупилась у телефон. Там якраз кілька повідомлень від Девора.