Маркус Розенлунд - Погода, яка змінила світ

бронзової доби. На думку багатьох учених, вони навряд чи стояли за всім спустошенням, за всіма підпаленими містами та знищеними країнами, у чому їх обвинувачують.

Окрім того, сам термін «народ моря» – порівняно сучасна вигадка. Описуючи рельєфи на стіні поминального храму Рамзеса ІІІ в Луксорі, цей термін (peuples de la mer) у 1885 році застосував французький єгиптолог Еммануель де Руж.

Ким же тоді були народи моря? Одним із розпізнаних народів є ахейці, засновники Мікенської держави, про яких також писав Гомер. У такому разі, можливо, саме вони знищили Трою приблизно у 1200 до н. е. Також винуватцями визнано племена стародавніх кельтів, одних із представників так званої культури полів похоронних урн у Центральній Європі. Проте до них також належать різні народи Північної Греції, Анатолії, Італії, навіть Скандинавії. Знання про ідентичність народів моря, м’яко кажучи, скупі.

Єгиптяни захищаються від народів моря (у високих головних уборах) у великій битві 1175 року до н. е. Фрагмент рельєфу на північній стіні поминального храму Рамзеса ІІІ у Луксорі

Натомість відомо, що народи моря були добре озброєними – новими, довгими, залізними клейморами, з якими бронзовим колючим мечам складно було зрівнятися. У їхньому арсеналі також був новий вид коротких метальних списів. А особливо вправно вони билися на кінних бойових колісницях.

Наприкінці бронзової доби або трохи раніше у багатьох місцях навколо Середземного моря будувалися фортеці. Це може свідчити про спробу захиститися від народів моря.

Хоч ким народи моря були, тут ідеться не про один окремий народ, а радше про мішанину розмаїтих племен. Включаючи згаданий у Біблії, ймовірно індоєвропейський, народ – філістимлян (який дав своє ім’я Палестині, попри те що сучасні палестинці не вважаються їхніми нащадками). Філістимляни – могутній войовничий народ, що постійно перебував на стежці війни з ізраїльтянами, є одним із тих небагатьох народів у регіоні, що вмів кувати залізні вироби. Ґоліят, переможений Давидом, був філістимлянином.

Зрештою, немає нічого вічного, і напади народів моря не є винятком. Уважається, що саме Єгипет завдав їм вирішального удару. У 1175 році до н. е. вони зустріли військо Рамзеса ІІІ, яке їх спершу перемогло на суші, після чого у битві в східній долині Нілу величезної поразки завдали їхньому флотові. Певна річ, фараон Рамзес ІІІ не міг цим не похизуватися в усіляких написах і рельєфах на стінах Луксорського храму.

На цьому й усе, так би мовити. Після цього люті напади народів моря припиняються. Проте Єгипет, останній бастіон бронзової доби, незабаром після цього поглине розвал і хаос.

Катастрофа бронзової доби – це пора безладів і регресу в Європі й на Близькому Сході. Проте закінчилось усе так само, як і в решті подій Бонда, – людство відновилося в іще більших масштабах. Цивілізації зализали свої рани та згодом оговталися. У Греції з часом добігли кінця темні століття й наступила пора процвітання, яку ми звикли називати Класична Греція – період, у якому були закладені підвалини всієї культури та науки, на яких згодом постала не лише Римська імперія, а й уся західна цивілізація.

Чи були б ми там, де ми є сьогодні, якби раптові та інтенсивні зміни клімату не зруйнували старі цивілізації бронзової доби, тим самим лишень загартувавши всіх? Е, якби та якби та виросли на голові гриби – був би город, як часто казала моя бабуся.

БОНД 1: ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ

Отже, пойняті тлінням руїни бронзової доби зосталися позаду, а ми прямуємо ближче до наших днів. Нам ще залишилося відвідати дві події Бонда. Останню, яку ми називаємо Малий льодовиковий період, прибережемо на один із наступних розділів. А зараз подивимося ближче на те, що сталося приблизно 1500 років тому. На період, який приблизно збігається зі вторгненням гунів у Європу в 376 році та захопленням лангобардами Італії в 576 році. А ім’я періоду – Велике переселення народів.

Це і є тією червоною ниткою, яка пронизує всі цикли Бонда, – міграції. Що ж цього разу – і як завжди – комусь десь стало зле.

Так званий Римський кліматичний оптимум (приблизно 250 до н. е. – 350 н. е.) добіг кінця. У помірному теплі цього періоду Рим перетворився на наддержаву, а Середземне море стало внут­рішнім морем Імперії.

Проте десь у 350 році погода кардинально змінюється – стає холодно та сухо. Прибутки із сільського господарства маліють, люди гостро потерпають від неврожаїв і голоду, впадають у відчай і кидаються навтьоки. Це стосується й тих, кого називають гунами й варварами. Це, своєю чергою, призводить до війн, адже там, де з’являлися ці подорожні, здебільшого, уже хтось жив. Це старий світ, урешті-решт, людям бракувало незайманої землі (наступного разу щось подібне станеться на Марсі). Наполегливий стукіт варварів у ворота Рима дався взнаки. Падіння Західної Римської імперії, з якого розпочинається Середньовіччя, без жодного сумніву, є «головною подією шоу» Великого переселення народів.

Про те, що над Європою у пору Великого переселення народів дмуть холодні та суворі вітри, цього разу ми знаємо з неабиякою точністю.

Про погодні умови більшої частини голоцену нам відомо завдяки аналізам пилку та інших органічних речовин, що містяться в складі скам’янілих відкладів озер. Вивчення коралів також дають нам корисні знання, як і хімічний аналіз бульбашок повітря в крижаних кернах, взятих із льодовиків Ґренландії та Антарктики.

Непрямі знання про клімат такого штибу називаються палеокліматичними індикаторами. До цієї категорії також входять історичні письмові джерела. Палеокліматологи давно перебувають у залежності від індикаторів, адже метеорологічні вимірювання температури й атмосферних опадів почалися в Європі лише у XVIII столітті, а в решті світу ще пізніше.

А щодо Великого переселення народів, тут ми вперше отримали доступ до широкого обсягу даних завдяки річним кільцям дерев. Це дало змогу дослідникам реконструювати погоду тієї пори з неймовірною точністю. Про що ж свідчать річні кільця? Коротко кажучи: мандрівники в часі, вдягайтеся тепліше та не забудьте захопити парасолю.

Для початку, між 350-м і 450 роком уже нашої ери рясно дощило, приблизно вдвічі сильніше порівняно із середнім значенням. Тож приблизно від 4500-го до 600 року було по-справжньому зимно та сухо. Літня температура в Європі впала на три градуси Цельсія. Вчені називають цей період Малим льодовиковим періодом пізньої Античності.

Що ж за цим стоїть? Аналізи крижаних кернів із льодовиків указують на три великих виверження вулканів, у 536-му, 540-му та 547 році. Один із головних підозрюваних – кальдера Рабаул у Папуа Новій Гвінеї, що вивергалася близько того часу.

Вивергаючись, вулкан вивільнив у стратосферу величезну кількість вулканічних матеріалів і випарів, насамперед діоксиду сірки, затуливши Землю від великої частини сонячного світла. Через це температура протягом наступних десятиліть