Річард К. Морган - Зламані янголи

— Його завжди можна продати кемпістам, — зауважив я. — Їм неабияк бракує такого обладнання, вони заплатять.

Роспіноеджі кивнув.

— Так, пане Ковач, вони заплатять, і заплатять стазами. Бо нічого іншого в них немає. Ваші друзі з Клину про це подбали.

— Не мої друзі. Я просто ношу цю форму.

— Втім, носите непогано.

Я знизав плечима.

— Може, десять? — з надією в голосі сказав Шнайдер. — Кемп платить уп’ятеро більше за відремонтовані суборбіталки.

Роспіноеджі зітхнув.

— Так, а я тим часом муситиму його десь ховати й відкупатися від усякого, хто його побачить. Сам знаєш, це не дюнний скутер. Тоді мені доведеться зв’язатися з кемпістами, а за це, як ти, можливо, знаєш, зараз карають обов’язковим стиранням. Мені доведеться організувати таємну зустріч — ой, ще й з озброєною підмогою на той випадок, якщо ці іграшкові революціонери вирішать не платити за мій товар, а конфіскувати його. А так часто буває, коли до них не приходять озброєними до зубів. Подумай про логістику, Яне. Я роблю тобі послугу, просто звільняючи тебе від нього. До кого ще ти збирався йти?

— Вісім…

— Шести вистачить, — швидко втрутився я. — І ми високо цінуємо цю послугу. Але, може, ви прикрасите наш бік угоди поїздкою до Лендфолла і дрібкою безкоштовної інформації? Просто на знак нашої дружби.

Хлопчик явно зосередився й позирнув у бік Тані Вардані.

— Безкоштовної інформації, так? — він швидко й комічно двічі звів брови. — Звісно, насправді такої не буває — самі знаєте. Але просто на знак нашої дружби… Що ви хочете знати?

— Лендфолл, — промовив я. — Які там риби-бритви, крім Картелю? Я маю на увазі компанії другого рангу, а може, й третього. Хто там зараз молодий і перспективний?

Роспіноеджі задумливо надпив своє вино.

— Гм-м. Риби-бритви. Сумніваюся, що вони водяться в нас на Санкції-IV. Та й на Латімері теж.

— Я зі Світу Гарлана.

— Отакої. Як я розумію, не квелліст, — він показав на форму Клину. — Ну, зважаючи на вашу нинішню політичну орієнтацію.

— Не слід занадто спрощувати квеллізм. Кемп постійно цитує Квеллу, але вибірково, як і більшість людей.

— Ну, я б насправді й не здогадався, — Роспіноеджі підняв одну руку, затуляючись від чергового наїдка, який для нього готувала коханка. — Але щодо ваших риб-бритв… Я сказав би, що їх щонайбільше півдюжини. Пізно прийшли, більшість базується на Латімері. Міжзоряні компанії перестали виживати більшість місцевих конкурентів усього років із двадцять тому. А зараз Картель і уряд, звісно, у них у кишені. Всім іншим лишаються хіба що недоїдки. Більшість компаній третього рангу готові вертати додому — війна їм насправді не по кишені, — він погладив уявну бороду. — А другий ранг… Можливо, «Сатакарн Ю і партнери», «ПКН», корпорація «Мандрейк». Усі вони досить хижі. Можливо, я розкопаю для вас ще парочку. Ви збираєтеся запропонувати щось цим людям?

Я кивнув.

— Опосередковано.

— Так, ну, тоді ось вам безкоштовна порада на додачу до безкоштовної інформації. Згодовуйте їм це на довгому дрючку, — Роспіноеджі підніс келих у мій бік, а тоді випив увесь його зміст і приязно всміхнувся. — Бо інакше вам відкусять руку аж до плеча.

Розділ сьомий

Як і безліч міст, що завдячують своїм існуванням космопорту, Лендфолл не мав справжнього центру. Натомість він безладно розповзався широкою напівпустельною рівниною в південній півкулі, де століття тому сіли перші баржі-колонії. Кожна корпорація, що вклалася в цю справу, просто будувала власний аеродром десь на рівнині й оточувала його кільцем допоміжних споруд. З плином часу ці кільця розросталися назовні, торкались одне одного і врешті-решт злилися в лабіринт ацентричної конурбації, яку тримало вкупі дуже умовне загальне планування. Прибули вторинні інвестори, що орендували чи купували площі в первинних і знаходили собі ніші як у ринку, так і у столиці, що стрімко розвивалася. Тим часом в інших куточках планети зростали інші міста, але завдяки пункту про експортний карантин у Хартії все багатство, створене археологічними промислами Санкції-IV, мало рано чи пізно проходити через Лендфолл. Розжирівши на необмеженому експорті артефактів, розподілі земель і ліцензуванні розкопок, колишній космопорт роздувся до страхітливих розмірів. Тепер він займав дві третини рівнини, і в ньому мешкало дванадцять мільйонів осіб — майже тридцять відсотків від загальної кількості населення Санкції-IV, що залишилося.

Це була яма.

Я йшов зі Шнайдером погано доглянутими вулицями, захаращеними міським сміттям і червонястим пустельним піском. Повітря було гаряче й сухе, а затінок від будинків по обидва боки мало захищав від сонячних променів, які падали під великим кутом. Я відчував, як піт виступає на моєму обличчі та змочує волосся на карку. Від нас не відставали наші відображення в чорній формі з вікон і оздоблених дзеркальним склом фасадів, що траплялися дорогою. Я мало не радів своєму супроводу. Серед полуденної спеки більш нікого не було, а її мерехтливий спокій навівав страх. Було чути, як під ногами хрустить пісок.

Знайти місце, яке ми шукали, було неважко. Воно стирчало на краю району, наче бойова рубка судна з полірованої бронзи, вдвічі вище за навколишні будівлі й геть безлике ззовні. Як і більшість архітектурних споруд у Лендфоллі, воно мало дзеркальну поверхню, а через відбиті промені сонця на його грані було важко дивитися прямо. Ця споруда не була найвищим хмарочосом Лендфолла, але відзначалася нестримною силою, що пульсувала в довколишній стихійній забудові й дуже багато говорила про її творців.

Випробовувати людське тіло на руйнування…

Ця фраза вивалилася з моєї пам’яті, наче труп із шафи.

— Як близько ви хочете підійти? — нервово запитав Шнайдер.

— Ще трохи ближче.

Чохол від «Хумало», як і всі індивідуальні моделі для Клину Каррери, був за замовчуванням обладнаний вбудованою візуалізацією супутникових даних місцезнаходження, що вважалася досить зручною в користуванні, якщо не сходила на пси у сітях навмисних радіозавад і радіопротидії, що тоді охоплювали більшу частину Санкції-IV. Я, кліпнувши, сфокусувався на ній, і всю ліву половину мого поля зору зайняло плетиво вулиць і міських кварталів. На одній магістралі раз-у-раз миготіли дві мічені крапки.

Випробовувати…

Я трохи перестимулював блокатор, і панорама запаморочливо стрімко збільшилася, поки я не побачив власну маківку з висоти дахів будинків.

— Блін.

— Що таке? — біля мене напружився Шнайдер, ставши, як йому, вочевидь, здавалося, в позу бойової готовності ніндзя. Його погляд за сонячними лінзами був кумедно збентежений.

Випробовувати…

— Забийте, — я знову зменшив масштаб так, що на краю візуалізації знову відобразився хмарочос. Послужливо засвітився жовтим найкоротший можливий маршрут, який вів нас до будівлі через пару перехресть. — Сюди.

Випробовувати людське тіло на руйнування — це лише одна