Ієн Макьюен - Амстердам

упіймав жінку за зап’ястя і щосили тягнув навколо озерця до прямовисної скелі, де лежав Клайв. Жінка вільною рукою чіплялася за землю — можливо, шукала камінь як зброю,— але цей опір тільки допомагав чоловіку щосили тягти жертву за собою. Її рюкзак уже остаточно затонув. Увесь цей час чоловік говорив до неї, його голос знову понизився до нечіткого, нерозбірливого мурмотіння. Вона різко і благально заскімлила, і Клайв збагнув, що саме мусить робити. Ще спускаючись по схилу, він усвідомлював, що його вагання були удавані. Він усе вирішив саме того моменту, коли його перервали.

Діставшися рівної землі, Клайв поквапився назад, звідки прийшов, а опісля почав спускатися західним гребенем, роблячи великий гак. За двадцять хвилин він знайшов плаский камінь, який правитиме йому за стіл, і став, нахилившись, над своїми записами. Від мелодії майже нічого не лишилося. Він намагався знову викликати її в пам’яті, але його зосередженість порушив інший голос — наполегливий внутрішній голос, який намагався самовиправдатися: якби він підійшов до пари, то хай що було б далі — насильство, чи загроза насильства, чи його збентежені вибачення, чи його заява в поліцію,— а найважливішому моменту в його кар’єрі прийшов би кінець. Мелодія не пережила би психічного збудження. Беручи до уваги широчінь гребеня і численні стежки, які перетинають цей хребет, Клайв з легкістю міг би розминутися з цими людьми. Наче його там і не було. Його там і не було. Він був у своїй музиці. Його доля, їхня доля, різні шляхи... Це не його справа. А ось це — його справа, і нелегка, і він не просить ні в кого допомоги.

Нарешті він опанував себе і взявся до роботи спочатку. Ось три ноти пташиного крику, ось вони оброблені для пікколо, а ось — починають накладатися, і тягнуться східці...

Він лишався там близько години, схилившися над записами. Нарешті сховав блокнота до кишені й пішов швидким кроком, тримаючися західного боку хребта, і скоро опинився на плато. Йому знадобилося три години, щоб дістатися готелю, і тут-таки знову задощило. Ще одна причина відмовитись од подальшого перебування тут, зібрати речі й попросити офіціантку викликати таксі. Він отримав те, що хотів, від Озерного краю. Він може попрацювати і в поїзді, а коли опиниться вдома, то перенесе цю створену високу послідовність нот і чарівну гармонію на фортепіано, скинувши кайдани з її краси і печалі.

Звісно, це було творче збудження, яке примусило його міряти кроками маленький готельний бар, очікуючи на таксі, час до часу зупиняючись, щоб глянути на опудало лисиці, яка причаїлась у вічнозеленому листі. Це було збудження, яке примусило його кілька разів вийти на стоянку — подивитися, чи не приїхало замовлене авто. Клайв рвався геть з долини. Коли повідомили, що його таксі прибуло, він квапливо вийшов і, жбурнувши речі на заднє сидіння, сказав водію рушати чимшвидше. Йому хотілося опинитися далеко, він мріяв, як сяде до поїзда, що мчить на південь, геть від Озер. Йому знову хотілося міського знеособлення й обмеженого усамітнення в своїй студії, і він безперестанно про це думав — безперечно, це збудження, а не сором, примушувало його почуватися саме так.

IV

1

Роуз Гармоні прокинулась о пів на сьому і ще навіть очей не розплющила, як у свідомості одразу спливли імена трьох дітей: Леонора, Джон, Кенді. Обережно, щоб не потривожити чоловіка, вона вилізла з ліжка і потягнулася по халатик. На ніч вона перечитала нотатки, а по обіді зустрічалася з батьками Кенді. Два інші випадки були звичайні: діагностична бронхоскопія, оскільки до дихальних шляхів потрапив арахіс, і дренаж грудної клітки через абсцес легені. Кенді була тихим вест-індським маленьким дівчатком, якому неня під час жахливої рутини затяжної хвороби розчісувала кіски і перев’язувала стрічкою. Операція на відкритому серці триватиме щонайменше три години, може і п’ять, а результат неясний. Батько збігав до крамниці в Брикстоні та приніс на прийом кошик з ананасами, манго, виноградом — щоб умилостивити каральне божество ножа.

І тепер, коли місіс Гармоні босоніж зайшла поставити чайник, аромати цих фруктів заповнювали кухню. Доки чайник нагрівався, вона перетнула вузький коридорчик до свого кабінету та стала збирати портфель, вряди-годи зазираючи туди, щоб передивитися записи. Відтак подзвонила голові партії, потім черкнула записку до свого дорослого сина, який спав у вітальні; повернулася до кухні зробити чай. Пішла з чашкою до кухонного вікна і, не торкнувшись мережаних фіранок, визирнула на вулицю. Налічила вісьмох осіб на тротуарі Лорд-Норт-стріт, на трьох більше, ніж було там само о тій самій годині вечора. Не було жодних ознак як телебачення, так і поліції, особисто обіцяної міністром внутрішніх справ. Слід було примусити Джуліана лишитися на Карлтон-Ґарденсі, на його старій квартирі, а не їхати сюди. Це ж точно мають бути конкуренти, ці люди, але вони стояли невимушеною балакучою зграйкою, як завсідники пабу ввечері влітку. Один з них опустився навколішки на землю, щось прикріплюючи до алюмінієвого стовпа. Потім підвівся й оглянув вікна і, здавалося, побачив Роуз. Вона безпристрасно спостерігала, як оператор, хитаючись, наводить на неї фокус. Коли камера майже порівнялася з її обличчям, Роуз відступила од вікна і пішла нагору вдягатися.

За чверть години вона кинула ще один погляд на вулицю, цього разу з вікна вітальні на два поверхи вище. Вона почувалась, як і мала почуватися перед напруженим робочим днем у дитячій лікарні: спокійна, уважна, охоплена нетерпінням скоріше взятися до справи. Учора ввечері не було гостей, ніякого вина за вечерею, година записів, сім годин безперервного сну. Вона не дозволить перебити їй цей настрій, тому вп’ялася поглядом у збіговисько — тепер там було дев’ятеро людей — з помірною зацікавленістю. Оператор склав свою висувну жердину та притулив до билець. Інший чоловік ніс тацю з кавою з крамниці, де торгують на винос, на Горсефері-роуд. І на що вони сподіваються — довідатися таке, чого ще не бувало? Та ще й зрання. Яке задоволення від такого роду діяльності? І чому вони всі — хто поріг оббиває — такі подібні, наче виведені з одного крихітного генофонду людства? Пикаті, з важкими підборіддями, нахраписті чолов’яги у шкірянках, а розмовляють з однаковим акцентом — сумішшю псевдококні та псевдошику, яку оздоблюють благально-войовничим виттям. Сюди, сюди, б’дь ласка, місіс Ґармоні! Роуз!

Повністю вбрана й готова йти, вона понесла чай і ранкові газети до затемненої спальні. Забарилася біля узголів’я. Останні дні у Джуліана були настільки мерзенні, що їй не хотілося