Бернард Вербер - Її величність кішка

завдячуємо тобі багатьма речами, але це не означає, що ти маєш брати участь в усіх місіях. Я теж дуже хочу полетіти. Літати в небі, мабуть, прекрасно. Я завжди мріяв бути птахом.

Як же вони мене дратують…

Я сухо кидаю:

— Мене не хвилює ваша думка, вона не змінить мого рішення.

— Але нас тут дванадцятеро, ми можемо проголосувати, — пропонує Вольфганг.

— Не думаю, що голосування — це найкращий спосіб зробити правильний вибір. Голосуванням ми досягнемо хіба що сумнівного компромісу. Мені більше до вподоби моя система обґрунтованої диктатури. Мною обґрунтованої, звісно ж. Ви слухаєте мене, підкорюєтесь, а коли щось не вдається, то я несу за це повну відповідальність. І навпаки, у випадку успіху я ще раз доведу, що мала рацію, на зло всім критиканам.

Всі очманіло дивляться на мене, проте не мають що сказати на таке відверте нахабство. Чим брутальніше, тим ефективніше. Щиро кажучи, вони теж мазохісти, вони люблять домінантних самиць, а я добре вмію грати цю роль. Головне — говорити зневажливим тоном, щоб нагадати їм про їхню пересічність.

Я розумію, що нізащо не можна допустити діалогу. Тому кидаю зневажливим тоном:

— Я лечу з Піфагаром і Наталі, крапка.

Знаю, що я більш переконлива, коли блефую, коли дивлюсь на всіх зверхньо. Знаю, що слабаки завжди бояться конфлікту і через свою лінь радше послухають, ніж ризикнуть сперечатися. Саме так я планую встановити обґрунтовану диктатуру задля загального добра.

Я переводжу погляд з одного на іншого, вуха настовбурчені, вуса тремтять, показую ікла, щоб продемонструвати свою рішучість. Ганнібал здався першим. Вольфганг опускає очі. Есмеральда обурено хитає головою.

Знову з’являється Анджело:

— А можна мені полетіти?

— Це занадто небезпечно для кошеняти.

— Але ж, мамо, ти знаєш, я вже не кошеня.

— Так, перепрошую, але ти ще занадто юний і, як на мене, занадто імпульсивний.

— Я сильний, я вмію рикати. Я хочу вбивати пацюків! Всіх до одного!

Він кумедно ричить на всю силу свого підліткового горла. Я переводжу погляд на комітет дванадцяти котів:

— Є інші зауваження?

Ніхто не сміє перечити мені. Тому, не чекаючи, поки хтось змінить думку, я завершую:

— Я рада, що ми всі знову разом ухвалили найкраще рішення та стали на захист спільних інтересів. А тепер треба поспішити з останніми приготуваннями до подорожі, від якої залежить життя мешканців острова Сіте.

Я знов була неперевершена.

Здається, я б зірвала грім овацій, якби у присутніх були руки.

18. Історія повітряних куль

Людина завжди мріяла літати, наче птах. Перший етап здійснення цієї мрії датується 1783 роком. Ми завдячуємо нею братам Монгольф'є.

Їхній батько П'єр Монгольф'є був заможним власником паперової мануфактури у місті Анноне, недалеко від Сент-Етьєн. У нього було шістнадцять дітей.

Дванадцятий син Жозеф був поганим учнем, неслухняним та недисциплінованим, проте він любив спостерігати за природою й захоплювався фізикою. Жозеф мав великий вплив на свого молодшого брата Етьєна, п’ятнадцятого в сім’ї, той теж цікавився природою більше за школу.

Одного дня, кинувши папірець у вогонь, Жозеф помітив, що той сам піднявся в повітря. Він розповів про це Етьєнові. Разом вони провели багато експериментів, щоб краще зрозуміти це явище.

Незабаром на очах у жителів Анноне вони підняли в повітря метровий паперовий куб, який нагрівало тепло від спалювання суміші шерсті з соломою. Модель піднялася на тридцять метрів угору.

До прихильника науки короля Людовика XVI дійшла новина про цю витівку, й він захотів побачити її на власні очі. 19 вересня 1783 року брати Монгольф'є у Версалі виконали демонстрацію перед королем та королівським двором. З цієї нагоди вони створили кулю діаметром 1000 кубічних метрів та висотою 24 метри, яку створили з допомогою 24 веретен для бавовни й паперу. Ще одна несподіванка: у цьому польоті взяли участь баран, півень та качка, які перебували в кошику кулі. Вона піднялась на 500 метрів, пробула в повітрі 8 хвилин, подолавши 3,5 кілометра. Приземлення було успішним, тварини не постраждали (окрім півня, чий дзьоб зламав баран, сівши на нього).

Король заохотив Монгольф'є перейти до наступного етапу й запустити один з їхніх апаратів із людьми на борту. Спочатку вони хотіли випробувати як пасажирів в’язнів, засуджених до смертної кари, — у випадку, якщо політ буде невдалим, втрата не понесе наслідків, але вони не взяли до уваги пристрастей молодого шукача пригод Жана-Франсуа Пілатра де Розьє, який хотів за будь-яку ціну стати першою людиною, що полетить. Він наполягав, поки двір не дозволив йому спробувати людський політ у небі.

Перші запуски відбулись у жовтні 1783 року в Парижі, в передмісті Сент-Антуан. Спершу польоти були закритими, себто повітряну кулю тримала прив’язана до землі мотузка. Згодом, 21 листопада 1783 року, Пілатр де Розьє у супроводі маркіза д’Арланда дав собі повну волю: куля вирушила з Порт-де-ля-Мюет на заході Парижа й піднялась на висоту 1000 метрів, вітер відніс її на південний схід аж до кварталу Бют-о-Кай. Двоє чоловіків були змушені приземлитися, коли дим із жарівень підпалив паперову основу кулі. У той день вони подолали 9 кілометрів за 25 хвилин.

Двом братам Монгольф'є у нагороду було присвоєно титул шевальє, і вони взяли собі за девіз: «Ми сягнемо зірок».

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

19. Політ

Моя матуся завжди казала: «Коли в тебе є вибір, іти чи не йти, завжди обирай перший варіант. У найгіршому випадку ти дізнаєшся, чому не варто було йти».

Тому я йду.

Здається, буде гарна погода.

Ми зібрались у дворі префектури поліції острова Сіте.

Ця споруда з високими стінами дозволить нам пролетіти непоміченими з берегів, я вже помітила, що пацюки-розвідники залізли на верхівки дерев, щоб спостерігати за тим, що в нас відбувається.

Ми з Піфагором залазимо у пластикову ванну-кіш. Наталі розмістила всередині три маленькі крісла. Одне підтримує газові балони, на друге сідає вона, а третє для нас, щоб ми могли виглядати з коша. По боках висять мішки з піском. Вони служитимуть баластом, якщо нам знадобиться швидко набрати висоту.

Їжі й так немає, тому моя служниця напхала в рюкзак всілякого причандалля, від ножа і молотка до бінокля і компаса. Люди піднімають оболонку кулі, щоб вона не зайнялася, і Наталі підпалює цівку. Спалахує жовтий вогонь.

Тепле повітря починає наповнювати тканину, та надимається і здіймається вгору. Величезна сфера повітряної кулі повільно розкривається. Я відчуваю, як кіш тягне вгору. Проте задля безпеки мотузки прив’язали до кілків, вбитих в землю. Мотузки натягнулись, коли куля цілком наповнилась.