Бернард Вербер - Її величність кішка

— Здається, я знайшов вихід, — оголошує сіамець після коротких роздумів.

Мені страшенно подобаються ці слова.

— Але він непростий. Перед нашою нарадою я переглянув за допомогою Третього Ока декілька схожих історій, які спіткали людство в минулому. До найвідоміших належать облога Трої греками, Алезії — римлянами, Константинополя — турками-османами, юдейської фортеці Масама — римлянами, Відня — монголами… Словом, я не буду перелічувати всі, але один випадок привернув мою увагу.

Мене дратує його самовпевнений тон, коли він говорить так, ніби знає більше за всіх.

— Це облога Парижа пруськими військами у 1870 році.

Інші коти взагалі не розуміють, про що йдеться, бо, звичайно ж, не знають людської історії. Я теж нічого не тямлю, але вдаю, що це не так:

— Розкажи їм.

Піфагор зараз схожий на вчителя, який проводить урок.

— Отож, — пояснює він, — після війни 1870 року, у якій зійшлися французи та пруси (тобто німці), останні спершу завоювали кордони, а потім оточили столицю Париж і хотіли перенести туди свій штаб.

— Це відбувалося саме тут, — дозволяю собі додати.

— Авжеж. Тобто не тільки тут — радше, по всьому місту. Парижани шукали способу зв’язатись із зовнішнім світом та знайти допомогу, і їм це вдалося: вони прорвались не наземним, а повітряним шляхом.

— Як птахи? — здивовано запитує Есмеральда.

— Саме так. Як птахи. Саме в такий спосіб їхньому лідерові Леону Гамбетті вдалось покинути Париж. Він перелетів лінію облоги та приземлився за лінією фронту з метою сформувати армію опору.

— І як це можливо? — приголомшено запитує Вольфганг.

— Завдяки… повітряній кулі.

— Завдяки чому? — перепитує Есмеральда.

— Магічний апарат, який дає безкрилим можливість літати.

Піфагор чухається, ніби його свербить Третє Око.

— Це працює так: тепле повітря піднімається вгору, тому, якщо наповнити ним кулю, вона зможе підняти в повітря людей чи предмети, які перебувають у прикріпленому до неї коші.

Інколи я запитую себе, чи бува сіамець не розповідає казок, щоб вразити мене. Однак він здається впевненим у тому, що каже, тому я йому вірю. Але я все одно обіцяю собі перебити його, щоб залишатись у центрі уваги:

— Кулю піднімає тепле повітря, це зрозуміло. А на що ця повітряна куля схожа?

— Йдеться про оболонку розміром із будинок. Її наповнюють теплим повітрям, до неї чіпляють кіш, таку велику скриню. І ця конструкція злітає в небо.

— Понад дахи будинків? — замріяно та зацікавлено запитує Есмеральда.

— Понад хмари. Це передова розробка людства.

Я втручаюсь у розмову:

— То ти збираєшся змайструвати такий апарат?

— Не я, це важко зробити без рук, але от люди могли б. Я навіть знаю, на якому інтернет-сайті є інструкція: www.fabriquerunemongo Ifiereen 1 Olesons, com.

На знак згоди я киваю головою.

— Як на мене, це найкраща пропозиція з усіх, які ми досі почули. Досить буде сказати моїй служниці Наталі, щоб її почали робити. Як колишня архітекторка, вона зможе організувати майданчик та скоординувати роботу людей.

— І якщо нам все-таки вдасться перетнути лінію розмежування, що тоді? — запитує Есмеральда, яку ця ідея дещо насторожує.

— Ми покличемо когось на допомогу і розіб’ємо облогу. Спільними силами переможемо пацюків.

Ну ось, нарешті я віднайшла свою природну харизму, яка змушує всіх навколо поважати мене.

Я завершую зібрання кризового комітету впевненим нявчанням, яке означає: «Не втрачаймо ні хвилини, мерщій до роботи».

Піфагор передає вказівки, Наталі з соратниками організовує майданчик. Вони облаштовують двір Готель-Дьйо та беруться до праці.

У шпиталі знаходять близько п’ятдесяти простирадел, з них кроять довгі смуги і зшивають докупи, формуючи перевернутий тюльпан. Тоді тканину просочують воском, щоб зробити її водонепроникною. Потім знаходять пластикову ванну, яка служитиме кошем, проколюють по боках дірки і протягують крізь них мотузку. Відтак з’єднують цю конструкцію з оболонкою кулі.

Настає момент встановити серце апарату: газовий балон з трубою, прикріпленою до паяльної лампи, — в нагоді ставало все, що ми знайшли в гаражі префектури поліції. Конструкцію завершують ручкою від душу. Вийшло щось, що Піфагор назвав «Вогняною пащею».

Нарешті, внаслідок триденної наполегливої і ретельної праці, повітряна куля готова знятися в небо.

Ми, комітет із дванадцяти котів, правителів острова Сіте, знову збираємось, щоб ухвалити рішення про перебіг місії, яка є нашим останнім шансом на порятунок.

— Хто полетить? — запитує Есмеральда.

— Я! — викрикує Вольфганг.

— Я! — реве лев Ганнібал, він прийшов з цікавості і став біля вівтаря. Користуючись власною харизмою, я стаю на задні лапи і шиплю, наче з люті, змушуючи всіх замовкнути.

— В ідеалі мала би полетіти одна людина та двоє котів. Одна людина на той випадок, якщо доведеться щось важливе зробити або покерувати апаратом. Двоє котів, щоб забезпечити ефективність. Я подумала, кого з людей можна взяти. Це має бути Наталі, бо я її добре знаю: вона швидко зорієнтується в будь-якій ситуації. Що ж до котів… Це буде Піфагор, бо в нього є Третє Око, це дозволить спілкуватися з нею.

— А третій кіт? — запитує Есмеральда.

— Це буду я, — відповідаю.

— А чому не я? — дивується Ганнібал. — Мені тут пахне антилев’ячим расизмом.

— Ти занадто важкий, Ганнібале, мені шкода. До того ж, тебе можна злякатися. А ми повинні вселяти довіру, щоб переконати майбутніх союзників піти з нами. Врешті-решт, піду я, бо в цій критичній ситуації треба когось, здатного швидко аналізувати ситуацію і робити правильний вибір. Не хочу хвалитися, проте нагадаю, що всіма досягненнями від самого початку цієї пригоди ми завдячуємо мені. І, ніби за щасливим збігом обставин, кожна місія без мене провалюється. Згадати хоча б випадок із шістьома розіп’ятими котами на березі річки.

— Розвідувальна група з шести котів?! Але ж це була твоя ідея! — обурюється Есмеральда.

— Звичайно, але експедиція не вдалася тому, що мене там не було. Якщо б я була серед шести котів, то п’ятеро інших, можливо, ще досі були б живі, — кажу я різким тоном, обурена цим несправедливим звинуваченням. — Якщо ми хочемо досягти успіху, я мушу летіти.

До речі, скажу по секрету, я люблю помилятися і насаджувати свою хибну думку в будь-якій ситуації. Я люблю брехати і переконувати в тому, що це правда, хоч і знаю, що насправді — ні. Добре це чи погано? Я вважаю, що лицемірство — необхідна властивість в політиці. До того ж, наскільки пам’ятаю, Піфагор казав, що люди, яким вдалось досягти успіху при владі, були не найрозумніші, а найхитріші; а ще, коли вони помилялись, то все одно змушували своїх пропагандистів розповідати версію, яка виставляла їх у доброму світлі.

— Бастет, я не погоджуюся з твоїм рішенням, — безуспішно намагається заперечити Вольфганг. — Так, ми, звісно,