Лі Бардуго - Дев'ятий дім, Лі Бардуго

та Ельм. Нічого такого, але це зручно, якщо не хочеш занадто віддалятися від гуртожитку. І вона теж захищена.

— Вона всім забезпечена, — ледь чутно додала Доус, прослизаючи назад до вітальні й безпеки.

Дарлінґтон жестом запросив Алекс іти за ним нагору.

— Хто така Ветсавія Сміт? — поцікавилась дівчина, наступаючи йому на п’яти.

Отже вона читала «Життя Лети». Йому було приємно, що Алекс запам’ятала ім’я, але, якщо він правильно пригадував, Ветсавія з’являлася на першій сторінці першого розділу, тож надто захоплюватися Деніел не збирався.

— Сімнадцятирічна донька місцевого фермера. Тіло знайшли в підвалі Єльської школи медицини 1824 року. Студенти викопали її з навчальною метою.

— Господи.

— Це не було чимось незвичним. Лікарі мусили вивчати анатомію, а для цього їм потрібні були трупи. Утім, ми вважаємо, що Ветсавія була однією з ранніх спроб установити зв’язок з мертвими. Фельдшер узяв провину на себе, а єльські студенти навчилися діяти обачніше. Коли знайшли тіло, місцеві мало не спалили Єль до пня.

— Може, їм слід було це зробити, — пробурмотіла Алекс.

— Можливо. Події назвали Заколотом Воскресіння, але нічого по-справжньому неприємного із цього не вийшло. Кращими були справи чи гіршими, Нью-Гейвен завжди був містечком за крок від чогось такого.

Дарлінґтон улаштував Алекс екскурсію рештою кімнат «Іль-Бастоне»: великою вітальнею зі старовинною мапою Нью-Гейвена над каміном; кухнею і комірчиною; кімнатами для тренувань унизу; арсеналом на другому поверсі зі стіною, вкритою аптекарськими шухлядками, де було напхом напхано трав і священних предметів.

Доус відповідала за те, щоб вони були добре забезпечені, щоб тлінні запаси поповнювали або викидали, перш ніж вони зіпсуються, і щоб усі потрібні артефакти зберігалися в придатному стані. Кутбертові Перлини Захисту слід було щомісяця вдягати на кілька годин, інакше вони втрачали блиск і здатність захищати власника від ударів блискавки. Випускник Лети на ім’я Лі Де Форест, якому призупинили навчання через те, що він вимкнув у всьому кампусі світло, залишив по собі численні винаходи, серед яких був Годинник Революції, що з точністю до хвилини показував час до збройного повстання в країнах у всьому світі. Він мав сімдесят два циферблати і сімдесят шість стрілок; годинник треба було постійно заводити, інакше той просто верещав.

Дарлінґтон показав запаси кісткового пилу й кладовищної грязюки, якими вони вбезпечуються щочетверга ввечері, та рідкісні слоїки з Полум’яною Водою; казали, буцімто це вода із семи рік Пекла й користуватися нею можна лише в крайньому разі. Дарлінґтонові ніколи не випадало скористатися посудинами, але він не полишав надії.

У центрі кімнати стояв тигель Гайрама, або, як полюбляли називати його представники Лети, Золота Чаша. Завбільшки він був з колесо трактора, а виготовлений — зі щирого золота.

— Лета багато років знала, що в Нью-Гейвені є привиди. Вони комусь являлися, люди базікали, наче їх десь помічали, а деяким товариствам за допомогою спіритичних сеансів і замовлянь вдавалося протнути Серпанок. Однак Лета знала, що існує щось більше: таємний світ живе поряд з нашим і часто впливає на нього.

— Як впливає? — не зрозуміла Алекс, і хлопець побачив, як напружилася тонка лінія її плечей, ледь помітно згорбившись у бійцівську стійку.

— Тоді цього ніхто не знав напевно. Підозрювали, що присутність Сірих у священних колах і залах храмів руйнувала чари й ритуали товариств. Були докази, що заблукала магія, яка виривалася з-під контролю обрядів через втручання Сірих, може спричинити що завгодно — від несподіваних заморозків за п’ятнадцять кілометрів від місця подій до нападів жорстокості серед школярів. Рік за роком люди намагалися вдосконалити еліксир, який дав би змогу бачити духів, і ставили на собі досліди методом іноді смертельних спроб і помилок. Однак робота не увінчувалася успіхом. Аж до появи тигля Гайрама.

Алекс доторкнулася пальцем до золотої крайки посудини.

— Схоже на сонце.

— Чимало споруд у Мачу-Пікчу були присвячені культу бога сонця.

— Ця штука приїхала з Перу? — не повірила Алекс. — Можеш так не дивуватися. Я знаю, де Мачу-Пікчу. Я навіть можу знайти на мапі Техас, якщо ти даси мені вдосталь часу.

— Пробач мені брак поінформованості щодо навчального плану Лос-Анджелеського шкільного округу чи твоєї зацікавленості стосовно цього.

— Пробачила.

«Можливо», — подумав Дарлінґтон.

Алекс Стерн здавалася таки злопам’ятною людиною.

— Гайрам Бінґем був одним із засновників Лети. Він «відкрив» Мачу-Пікчу 1911-го, однак це слово занадто гучне, адже місцеві чудово знали про існування цього міста інків. — Коли Алекс не відповіла, хлопець додав: — Пліткують також, що Бінґем був прототипом Індіани Джонса.

— Як мило, — кинула дівчина.

Дарлінґтон стримав зітхання. Звісно, ось що приверне її увагу.

— Бінґем украв близько сорока тисяч артефактів.

— І привіз їх сюди?

— Так. У Єль, для вивчення в Пібоді. Обіцяв повернути за вісімнадцять місяців. А насправді Перу знадобилося сто років, щоб їх повернути.

Дівчина стукнула пальцем по тиглю, і той відгукнувся низьким гудінням.

— А під час повернення товару це покласти забули? Здається, його не так легко проґавити.

— Тигель ніколи не фігурував у документах, тому що його ніколи не передавали Єлю. Його привезли до Лети.

— Крадене добро.

— Боюся, це щира правда. Але це ключ до Орозцеріо. Проблема з еліксиром Лети крилася не в рецепті, а в посудині.

— То це магічна миска?

«Маленька безбожниця».

— Я, можливо, назвав би це іншими словами, але так.

— І це суцільне золото?

— Перш ніж ти подумаєш про те, щоб утекти з ним, пам’ятай: він важить удвічі більше за тебе, а весь будинок захищений від злодіїв.

— Як скажеш.

З його щастям вона знайде, як закотити цей тигель сходами в якусь вантажівку й переплавити його на сережки.

— Окрім Орозцеріо, в еліксиру є безліч інших імен, — повідомив Деніел. — Золота проба. Куля Гайрама. Щоразу, коли член Лети п’є його, щоразу під час користування тиглем він бере життя у свої руки. Суміш токсична, і процес неймовірно болючий. Але ми це робимо. Знову і знову. Аби зазирнути за Серпанок.

— Доганяю, — запевнила Алекс, — мені вже доводилось бачити наркош.

«Це геть інакше», — хотів заперечити хлопець. Але, мабуть, вона мала рацію.

Решта екскурсії минула без пригод. Дарлінґтон показав дівчині склад і дослідницькі кімнати на горішніх поверхах, бібліотеку — утім попередив, щоб вона не користувалася нею на самоті, поки будинок не звикне до неї, — і нарешті спальню з прилеглою ванною кімнатою, прибраною та готовою