Джеймс Хедлі Чейз - Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз

що вели на дах, та вони були замкнені. Тоді Флінн двічі вистрелив у замок і ногою вибив двері. Звук пострілів у замкненому просторі оглушив їх. Задихаючись, вони викарабкалися на плаский дах — у прохолоду нічного повітря.

Підбігши до краю даху, вони перестрибнули на покрівлю сусіднього будинку — у п’ятнадцяти ярдах нижче. Світла місяця, що заховався за хмарами, було цілком достатньо, щоб орієнтуватись у темряві.

Вони вичекали трохи, намагаючись збагнути, що робити далі.

— Нам краще розділитися, — сказав Едді. — Ти йди наліво, а я — направо. Побачимося!

Флінн почав віддалятися від Едді. Раптом почувся крик, і Флінн обернувся — саме вчасно, аби зауважити темні фігури, що з’явилися на даху готелю. Флінн вистрелив, і одна з постатей впала, а сам він розчинився у темряві.

Сховавшись за рядом димарів, Едді зупинився перепочити й поглянути вниз. Люди вискакували з навколишніх будинків і купками збиралися на вулиці. Під’їхала поліцейська машина, і звідтіля висипало четверо копів. Вони проштовхувались крізь натовп до входу в готель. Десь здалеку почулося виття поліцейської сирени.

Едді перестрибнув на сусідню крівлю. Скрадаючись у темряві, він часом озирався. Дах готелю тепер аж кишів рухомими тінями. Десь зовсім поруч пролунав постріл — і одна з тіней зникла.

Едді стояв, вагаючись. Здається, жоден із копів не переслідував його, адже всі зосередилися на Фліннові. Едді криво посміхнувся: а це таки була непогана думка — розділитися.

Він тихо подався до слухового віконця. Найкраще залізти в будинок і перечекати там, допоки все не стихне.

Зненацька з-за димаря вийшов коп. Обидва чоловіки мовчки дивилися один на одного, заклякнувши на мить від несподіванки і страху. Коп, оговтавшись першим, звів пістолет, але Едді виявився моторнішим, руків’ям вдаривши копа по голові. Поліцейський похитнувся і впустив свою зброю. Едді міг би його застрелити, але добре знав, що звук пострілу неодмінно приверне увагу.

Він стрибнув уперед, отримав від копа сильний удар в обличчя і знову рукояткою вперіщив тому по голові. Однак коп був міцний і налаштований войовниче, тому спробував витягти свій важкий кийок. Вони з Едді зчепилися. Якусь мить борюкалися, а тоді Едді кулаком вдарив поліцейського. Коли той знову пішов у наступ, Едді зайшов збоку і завдав копові нищівного удару пістолетом по голові. Той рухнув, мов підкошений.

Важко дихаючи, Едді стурбовано роззирнувся. Десь вдалині чулася стрілянина. Едді хутко побіг до слухового віконця і смикнув його. Болт, на якому воно трималося, був іржавий і відразу ж зламався. Едді зазирнув у темряву віконця, потім спустив туди ноги і сплигнув. Витяг ліхтарик і оглянув приміщення. Там було повно коробок, валіз та старих меблів. Прокравшись до дверей, він обережно відчинив їх і визирнув у темний коридор. Прислухався, а тоді повільно досяг сходів. Вимкнув ліхтарик і почав спускатися.

Оглушливо вили поліцейські сирени. Чувся тупіт ніг. Десь удалині лунали постріли. Спустившись на один сходовий марш, Едді глянув униз, перехилившись через поручні, і побачив трьох копів, які кинулися йому назустріч.

Піт стікав з обличчя Едді. Щось стає надто гаряче, подумав він.

Чоловік крутнувся і безшумно заскочив у найближчу кімнату. Вона була освітлена, й Едді побачив жінку, точніше її спину в піжамі та ноги, — вона висунулася з вікна, витріщаючись на безлад, який панував на вулиці. Але й цього було достатньо, аби зауважити, що в жінки гарна фігура.

Едді зачинив двері і, тихенько підкравшись до жінки, став зовсім близько, вичікуючи. Вона, певно, відчула його присутність, бо зненацька напружилася й обернулась.

Едді плигнув на неї, однією рукою затуливши рот, а іншою схопивши за зап’ястя.

— Лише пікни — і я зверну тобі шию, — пообіцяв він, притискаючи її до себе. Вона витріщилася на нього великими блакитними очима. Це була ще зовсім дитина: мала не більше вісімнадцяти. Вона була така налякана, що ледь не зімліла.

— Заспокойся! — сказав він. — Я тебе не скривджу, якщо не здійматимеш шуму.

Вона важко сперлася на нього, заплющивши очі. Було чути гамір голосів і тупіт ніг на сходах.

Едді легенько труснув дівчину.

— За мною женеться поліція, — сказав він. — Буде краще, якщо ти не здійматимеш галасу і робитимеш те, що я скажу. Ну ж бо, шуруй у ліжко!

Він відніс її на ліжко і вкрив простирадлом.

— Лежи тихо, — попередив Едді й обережно забрав руку з її рота.

— Я... Я не кричатиму, — пошепки озвалась вона, не зводячи з Едді очей.

— Чемна дівчинка!

Він вимкнув світло, й кімната поринула в темряву. Він ліг на підлогу за ліжком, подалі від дверей.

— Якщо вони зайдуть сюди і знайдуть мене, — сказав він, витягаючи пістолет, — тут зчиниться стрілянина, і тебе можуть поранити. Тому не роби нічого такого...

— Не буду, — пообіцяла дівчина, і тепер в її голосі звучало більше впевненості.

Він чув, як десь відчиняються двері і якісь люди схвильовано перемовляються між собою. Було схоже, що копи обходять кімнату за кімнатою.

— Твоє діло, мала, ввести їх в оману, коли вони сюди зайдуть, — озвався Едді уже з підлоги.

Його рука ковзнула під простирадло і потисла її руку. Він здивувався, коли дівчина відповіла на його потиск, — подумки Едді привітав себе з невеличкою перемогою.

— Тобі не слід мене боятися!

— А я й не боюся, — озвалася вона.

Вони лежали, очікуючи. Едді чув її пришвидшене дихання та власне серцебиття.

Раптом у коридорі почулися важкі кроки, а тоді двері обережно відчинилися. Едді підняв пістолет. Дівчина міцно вчепилася у його руку. Світло потужного ліхтарика застрибало кімнатою, і дівчина ледь скрикнула.

— Хто там? — тремтячим голосом запитала вона.

Світло впало на неї.

— Поліція, — гаркнув голос позаду ліхтарика. — Ви тут сама?

— Т-так, а що сталося?

— Ми розшукуємо двох озброєних бандитів, — сказав коп. — Вам нема чого боятися, проте краще замкніть свої двері, міс!

Двері зачинилися, і важкі кроки подаленіли.

Едді полегшено зітхнув. Він відпустив руку дівчини, підвівся, підійшов до дверей і провернув ключ у замку. Потім повернувся до ліжка і сів поруч на підлогу.

— Дякую, мала! — сказав він. — Ти зробила все як слід. Я залишусь тут, поки там не стихне, а тоді вшиюся звідси. Розслабся і не зважай на мене.

Дівчина не озвалася. Вона зацікавлено розглядала його, хоча заледве могла щось бачити у непевному світлі місяця, що пробивалось крізь відчинене вікно.

За кілька