Черемшина Марко - Новели, Черемшина Марко

напасть; учіпивси нас фільвартір за грунт. «То,- каже,- камара та й камара, мусити корнєтиси звідси» Та єк зачєли-сми ходити по судах, та по термітах, та й штайрантах, та по натарях, та по адукатах, та й виходили-сме таке, шо нікуди виходу. Фільвартір виграв; найшли у табели так, шо наш грунт має на камару піти, а лишьиєси нам оцес клинок. «Клин,- каже провізорія,- твій, а царинка уся стоїть на камарі». Я кажу, шо люди присвідчут, шо то мій дєдя робив, а сендзя каже, шо дєдя украв від камари, та й роби, шо хоч. Шо́ нам люди не наговорилиси, шо нас не розраювалиси: лишіт, бо камара скрізь має право! Але шо то нетрудний, дух божий з нами, фурт сво́ї: продай дранку, не попусти!

- Випродала я, шо було не було, та й годую адукатів. Прийшлоси відтак, упав покійничок у лежу, а всему раду дай. Цего щєзник габучьит на постели, а мене фурт до міста виріджєє: до адуката та й до адуката. Прихожу я раз із міста, а цес застиг. Лишиласи я сама із нетрудним, прости мені, господіку! А він уодно на поді; грим та й грим! Та й прийшлоси до такого, шо сказали мені пани з хати забиратиси. Ой, сказали, легко би си їм гикнуло так, єк мені було легко. Стала я в гадках, а він, дух світий при нас, ірщених, юдит мене на своє. Ходжу я по місті несамовита, а на плечах так єк добрий огузок.

- Ей, кайтеси, люди, кайте! - жахаються кумки.

- Ану, дивітси! Така тєжка погань! - дивуються бадіки.

- Єк не буде тєжкий, коли кров хрєстєнцку ссе! - виясняє дяк.

- Так він мене давит та давит, аж здибає мене наш піп. Розповідаю йому свій клопіт, а він вислухав та й каже: «Це тобі, бабо, в тім ніхто так не порадить, єк наш депутат Каньовский!»

А нетрудний собі в ухо мені шепче: «Депутат Каньовский!»

Допиталаси я до того депутата, а він мені каже:

«Дурна бабо, нашо-с підписаласи, тепер пропало, хіба би-с ішла до Відні до тісаря просити».

«Де хочете, туди піду,- кажу я йому, але не кажу сама, так нетрудний мені дихтує.- На край світу піду!»

«На дорогу маєш?» - питається депутат.

«Найшло би си,- кажу.- Спечю малаю та й огірків возму».

«Іди гет, дурна бабо, то траба дваціть левів за тоту біду,- каже,- за шнирьку дати».

- Ей бадю! Дваціть левів, гадайте собі,- чудуються бадіки.

«Аді, дваціть левів, єк один грейцірь! Та єкос буду старати!» - кажу я йому, а сама на Мошка гадку маю.

«То,- каже,- добре; приходи до Відні та й приноси ахта, а я тобі все зроблю, бо я туди їду на посідзенє - ци на єку нужду. Тут маєш карту, аби-с мні відпитала».

- Падочку ж наш! Аж де ті справив! То, бадю, ра́з голова, шо то він коло тісаря сидит,- зацікавлюються бадіки.

- Таки так чув-сми, шо, каже, він права рука у тісаря,- толкує дяк.

- Взєла я у Мошка дваціт левів на клин та й далі до тої Відні, а то все нетрудний мене веде. То єк завів мні на ту шнирьку, то світ йшов переді мнов переверци. Пани сидют навкруги мене та й регочутси, а мені світ колесом іде.

- Тото не пани, то вони, щєзли би! - розумує Никифір.

- То так ми крутивси світ цілу днину, та й цілу ніч, та й ше раз днину. Чую, а то бере мні за плече єкийс пан та й виводит надвір. Див’юси, а то таке місто, ци палати, шо-сми зроду такого не виділа. А нетрудний мені шепоче: «То,- каже,- Відня». Тримаю я фурт ту карту від депутата в руках, та й сама не знаю, де я. Але єкийс великий пан з шаблев хап за карту, та й мене на віз, та й замкнув. А тото ні віз, ні бричка, дознаки таке, єк панцка хата. Затарахкотіло тото зі мнов помежи мури та й стало. Ведут мене у мур нагору та й справлєют, аби сідала. Сижу я, сижу, аж див’юси, а двері рип: виходит депутат Каньовский, таки сам він; і борідка його і бесіда його.

«Ти,- каже,- бабо, чого хочеш?»

Я витігаю з платини ахта та й кажу, шо то ніби він мні так раїв. Чітає він, чітає та й каже:

«Добре, тепер я не маю чєсу, але ти допитайси до Василя, розумієш?»

«Та єк цесе,- кажу,- вертатися назад у село до Погрібєникового Василя?»

«Дурна,- каже,- гуцулко, то не тот Василь, то такий дім, що називається Василь, шо там харч задурно,- на, маєш карту». 4

- Тото у тім краю дают ніби імнє хата так, єк у нас христінина кличут? - доглупується старий Федір недовірчиво.

- Іду я з картов надолину, а там до мене знов пан з шаблев єк не глипне, єк не завіритси. Я прошу, ци не знає, де Василь сидит, а він шос шверготит, але так, єк не христєнцким єзиком. Кажу я йому, шо, аді, я дурна, шо ніц не знаю, шо до царя прийшла, а він мене знов на віз та й далі! Та єк замкнув мні, то не заню, куди мні возив та й шо робив, бо нічо не тємлю. Лиш знаю, шо-сми уздріла у нашім місті на бангофі.

- Тото все тобі так привиджувалоси, любко-кумко, бо нетрудний тебе блудом водив! - не довірюють кумки.

- І мені видитси, шо то він так тобов закрутив! - притакує Федір.

- Хто знає, ци таки не привиділося вам, Семенишко, шо то ви ніби до тісаря ходили та й до депутата, то, віді, все його робота, щєз би! - сумніваються інші бадіки.

- Аді, сама не знаю, ци то такий сон я мала, ци мні блудом водило, але це знаю, шо-сми Каньовского виділа, та й говорила-сми з ним.

Бадіки усміхаються, а кумки покивують головами.

- Не рунтаймо ми нечєсту силу, лиш говорім за боже. Добре, шо вам полекшіло, Семенишко,- дораджує нетерпеливий дяк.

- Таки не згадуймо, най щєзає! - згоджуються бадіки.