Марк Твен - Принц і злидар, Марк Твен

років мені доводилося терпіти більші невигоди. А це пусте, і на долю нарікати нічого.

Він заснув на світанку, а опівдні встав, обережно відгорнув укривало з свого опікування і обривком шворки зняв з нього мірку. Король прокинувся, пожалівся на холод і спитав Гендона, що той робить.

- Уже готово, ваша величність,- відповів Гендон.- Я зараз збігаю до міста в невеличкій справі і швидко повернуся. А ти спи. Тобі треба як слід відпочити. Дай, я укрию тебе з головою. Так буде тепліше.

Не встиг він договорити, як король уже знов полинув у царство сну. Майлз тихенько вислизнув з кімнати і хвилин через сорок так само нечутно вернувся - з костюмом для хлопця. Костюм був з дешевої матерії, приношений, але чистенький і теплий. Майлз сів і почав розглядати покупку, бурмочучи собі під ніс:

- Якби в мене гаманець був товщий, можна було б дістати щось краще. А коли в кишені гуде, то треба бути задоволеним і тим, що маєш…

 

Красуня жила в містечку у нас,

В містечку у нас жила…

 

- Здається, він ворухнувся… треба співати тихше. Хай виспиться як слід. Адже ж нам треба збиратися в дорогу, а бідолаха такий зморений… Камзол ще досить добрий, де-не-де доведеться вкоротити, і буде якраз. Штани ще кращі, хоч не завадить і їх трохи вшити. Черевики хоч куди, бідним ноженятам буде сухо й тепло. Це для нього буде новина. Мабуть, і влітку і взимку бігав босоніж. От якби хліб дістався так дешево, як нитки! За якийсь фартінг я запасся ними на цілий рік. Та ще яку здорову голку дали даром, за прекрасні очі. От тільки як засилити в неї нитку. Це достобіса важко.

І справді, це було йому дуже важко. Майлз робив це, як роблять усі чоловіки і, мабуть, робитимуть довіку. Він непорушно тримав перед собою голку і силкувався з розмаху встромити у вушко нитку. Нитка то сковзала повз голку праворуч і ліворуч, то складалася вдвоє, але рицар був досить терплячий. Він набрався досвіду в такій роботі, ще як був солдатом. Нарешті йому пощастило вцілити. Він узяв костюм, що лежав на колінах, і заходився шити.

- За нічліг заплачено, навіть за сніданок, який нам незабаром подадуть. І в мене ще вистачить на те, щоб купити пару ослів та прохарчуватися вдвох днів три. А там уже розкошуватимемо в Гендонському замку.

 

Любила вона свого…

 

- Ой! Загнав-таки голку під ніготь. Ну, нічого, це мені не первина, хоч воно й не дуже приємно… Ах, серденько, там ми заживемо на всю губу. Там забудуться твої турботи і журба минеться…

 

Любила вона свого чоловіка,

А її любив…

 

- Які чудові широкі стібки! - захоплено вигукнув він, милуючись своєю роботою.- В них почувається щось горде й величне. Якими жалюгідними здаються проти них крихітні, несміливі стібки кравця…

- Ну, от і готово! Чудово зроблено, а головне, швидко. Ну, тепер я збуджу його, одягну, дам умитися, нагодую, а тоді ми подамося до Саутверка на базар… Вибачте, ваша величність, пора вставати! Мовчить. Гей, ваша величність!.. Слово честі, мені доведеться образити його священну особу дотиком, раз він у сні глухий до людської мови. Що таке?

Він відкинув укривало - ліжко було порожнє. На хвилину Майлз заціпенів у безмовному здивуванні, потім озирнувся навколо і тут тільки помітив, що лахміття хлопця теж зникло. Він враз скипів, розлютувався, почав гукати хазяїна заїзду. В ту хвилину ввійшов слуга з сніданком.

- Кажи всю правду, бісів сину, а то вмить розпрощаєшся з життям! - гримнув вояка і з таким грізним виглядом підскочив до слуги, що той від подиву і страху не міг вимовити й слова.- Де хлопець?

Плутано і нескладно слуга став пояснювати:

- Тільки-но ви пішли звідси, ваша милость, як прибіг якийсь парубок і сказав, що ви кличете хлопця, що він мусить іти негайно на кінець Саутверкського мосту. Я провів його сюди. Він збудив хлопця й передав йому ваше доручення. Хлопець побурчав трохи, що його так рано потурбували, але одразу вдягся в своє лахміття й пішов за парубком. Він тільки сказав, що з боку вашої милості було б ввічливіше, якби ви самі прийшли по нього, а не посилали якогось незнайомця, а то виходить…

- А то виходить, що ти йолоп і обдурити тебе може всякий, кому не ліньки. Я б перевішав усе твоє кодло! А може, ще нічого поганого не трапилось? Може, хлопцеві не заподіяно ніякої шкоди. Я зараз приведу його. Накрий на стіл. Стривай! Укривало на ліжку розстелене так, ніби під ним хтось лежить. Це випадково?

- Не знаю, ваша милость. Я тільки бачив, що парубок, який приходив по хлопця, чогось порався коло ліжка…

- Стонадцять чортів!!! Це ж було зроблено, щоб обманути мене, щоб виграти час! Парубок приходив сам?

- Сам один, ваша милость.

- Знаєш напевне?

- Напевне, ваша милость.

- Ану, подумай краще, не поспішай.

Помовчавши з хвилину, слуга сказав:

- Приходив-то він сам, але тепер я пригадую, що коли вони вдвох з хлопцем змішалися з юрбою на мосту, звідкись вискочив якийсь страшний, наче розбійник, чоловік. І тільки він підбіг до них…

- Ну, ну? Кажи! - нетерпляче крикнув Гендон.

- Вони зникли в натовпі, і я їх більше не бачив, бо тут якраз мене покликав хазяїн. Він розгнівався за те, що судді не подали замовлену ним печеню, хоч, присягаюся всіма святими, я тут ні при чому. Це все одно, що винуватити ненароджену дитину в її гріхах…

- Геть з очей моїх, безмозкий дурню! Твоє верзіння зведе мене з розуму. Стривай! Куди тікаєш? Не можеш і хвилини постояти спокійно? Що ж вони справді пішли до Саутверка?

- Так точно, ваша милость. А щодо тої клятої печені, то я тут так само винен, як ненароджена дитина в…

- А, ти ще тут? І все верзеш казна-що? Щезни, поки я не придушив тебе!

Слуга зник. Гендон кинувся слідом за ним, випередив його, перестрибуючи через дві східці за раз, і вибіг на вулицю.

- Це той самий негідник, що називав його своїм