Микола Олександрович Дашкієв - Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв

мовчав, як людина, що викинула у грі неабиякий козир і зараз пильно стежить за ходом супротивника.

— У вас не буде для цього підстав! — вигукнув Айт, відчуваючи, що зараз потрібно зіграти збентеження й острах.

— Ні, підстави є, я вам уже казав про це! — Свайн неквапно поліз до внутрішньої кишені комбінезона і витяг фотокартку. — Ось!

Айт рвучко простяг руку.

— Дайте!

— Прошу! Попереджаю: це звичайнісінька фотокопія, яких можна зробити скільки завгодно.

Айт не відповідав. Перед ним розкрилась одна з найпотаємніших сторінок життя того, в чиїм тілі він опинився.

Псойс — ще молодий і поставний — тримав в обіймах жінку такої вроди, яка й справді дістала б найвищу оцінку в Залі конкурсів. Мабуть, об'єктив апарата клацнув для цих двох зовсім несподівано, бо їх пози й одяг були не про чуже око.

— Пригадуєш? — глузував Свайн. — Уявляю, що заспівав би ясновельможний, коли б побачив таку картину!

Що ж, знімок був справді красномовний і недвозначно характеризував взаємини сфотографованих.

— Мерзотник! — глухо сказав Айт. Йому була цілком байдужа оця жінка та її доля, але Свайнова зловтіха мимоволі викликала обурення й огиду. — Мерзотник!

— Ні, це ти мерзотник, Псойсе! — аж засичав Свайн. — Я міг би занапастити вас ще двадцять два роки тому. Але я не зробив цього, бо ненавиджу його більше, ніж тебе! Ось тому я й не хочу допустити, щоб він сховався в Уранії!

«Кого — його? Хто — він? Кейз-Ол?» Айт потрапив у дуже скрутне становище. Загальними фразами тут не відбудешся, треба сказати щось цілком певне.

Невідомо, як викрутився б Айт, якби, на його щастя, не задзеленчав дзвінок і не спалахнула яскрава лампочка над дверима.

— Геть звідси! — люто прошепотів Айт. — Якщо ясновельможний почув хоч одне слово — ти загинеш!

Свайн зробив погрозливий жест і вислизнув з кімнати. Слідом за ним почвалав і Айт.

Несподіваний виклик Кейз-Ола дав змогу Айтові урвати неприємну розмову і поміркувати над тим, що він почув.

Цілком ясно, що у Псойса таки справді був син. Мабуть, якась із куплених містером Кейз-Олом «цариць краси» стала потаємною коханкою вродливого лакея. Але де ж той син?.. І чого прагне Свайн?

У цей час Айт підійшов до кабінету містера Кейз-Ола.

Два чорних велетні-охоронці виструнчились і одхилили вбоки алебарди. З тихим дзижчанням автоматично відчинились окуті золотом важенні двері.

«Середньовіччя… — подумав Айт. — Алебарди — і фотоелектронний захист… Це ж справжній фарс».

Так само відчинились наступні двері, потім ще одні. А коли задзижчав мотор четвертих, Айт почув жіночий плач.

З такою невтішною приреченістю плаче хіба несправедливо ображена дитина, яка не вміє довести свою правоту. Не чується при цьому ні злості, ні погроз в інтонаціях, а тільки сум і розпач.

То плакала Мей.

Самі собою стислись кулаки, напружились м'язи. Ще одна мить — і Айт кинувся б уперед, щоб захистити кохану, знищити того, хто її скривдив. Але він вчасно стримався. А перша фраза «цариці краси» вплинула на нього, немов відро холодної води.

— Ну, скажіть… Скажіть одверто: чи не допомогла я вам на нараді?

Мей схопилася з канапи, підбігла до Кейз-Ола.

— Ну, визнайте ж, що наймудріші спіймались на гачок з отими векселями!.. Так, я не мала права втручатись у ваші фінансові комбінації, але ж я вам допомогла, так?

Кейз-Ол, сидячи у фотелі, байдуже пахкав димом сигари і дивився кудись у куток. Коли б не скептична посмішка, що зміїлася на його вустах, можна було б подумати, що він зовсім не слухає «царицю краси».

— Це — нечесно! — схлипувала Мей. — Ви бачите, що я вас люблю, і…

— Честь?! Любов?! — Кейз-Ол поклав сигару і глузливо похитав головою. — Не ви перша торочите мені про це. Не вірю. Як і всі, ви теж прагнете продати свою любов, але набиваєте собі ціну. Ви чудово знаєте, що одержані вами два мільйони дайлерів — завдаток, однак морочите мені голову цілий рік. Досить.

— Завдаток?! — зойкнула Мей. — Ви хотіли мою любов купити?! Гаразд!.. — вона випросталась, зблідла. — Я збиралась віддати її вам за єдине лагідне, по-справжньому людське слово. Ви хочете іншого? Що ж — прошу! Я продам свою любов тільки за золотий вензель з ініціалами: «місіс Кейз»!

— Місіс Кейз?.. — ледве чутно прошепотів Айт. В цю мить він збагнув усе. І — дивна річ — не спалахнули в грудях зненависть і гнів, тільки заповзала в серце жалісна зневага. Що ж — у кожного своя мета.

— Місіс Кейз?! — з притиском перепитав Кейз-Ол. — Ні, моя люба, ви неоригінальні. Я чую таку пропозицію не знати скільки разів. Ви заправили надто високу ціну. Я зможу одружитись лише з такою жінкою, яка виявиться розумнішою за мене… і любитиме мене, а не мої гроші.

Він посміхнувся нищівно і замовк, чекаючи, що відповість «цариця краси». А та мовчала. І тільки сльози — справжні гарячі сльози — текли по її щоках і капали на шумовиння білої сукні.

«Акторка! — з глухою ворожістю думав Айт. — Неперевершена акторка!»

Він ні на мить не припускав, що Мей справді покохала Кейз-Ола. Мабуть, і трильйонер був такої самісінької думки, бо стежив за обличчям «цариці краси» спокійно і навіть з зацікавленням, немов сподіваючись помітити бодай відтінок фальшу в грі. Його темні очі виблискували зовсім молодо, в них перебігали вогники задоволення самим собою.

— Гаразд… — Мей поправила зачіску і рішуче пішла до дверей. — Гаразд. Я не скажу більше ні слова. Але зроблю таке, що ви потім жалкуватимете все ваше життя!

Вона зупинилась біля порога, обернулась, похитала головою:

— Я думала, ви — справжній володар половини світу, надлюдина… А ви — нікчема, не вартий кохання!