Василь Степанович Фіялко - Оранжеве сонце

може, підкрадається звір?.. Та ось віття кущів розсунулося, і з'явився Е з ношею поперед себе. Він ніс оберемок сухого гілляччя. Спереду, напохваті, рука стискала держак довбні.

Ось що носить його друг!.. І навіщо йому це гілляччя?.. Напевне, лаштуватиме з нього якийсь захисток? Здивуванню То не було меж, коли він побачив, що Е зовсім безбоязно підійшов до Вогню і обережно поклав принесене гілляччя прямо у червону пащеку полум'я. Вертка рука Вогню відразу ж сховалася за гілляччям, і з-під нього заснував урізнобіч густий синюватий дим. Невже його друг і брат заприятелював із Вогнем? Вогонь — запеклий ворог племені чаків, ворог усіх племен, які живуть під розпеченим колом, Вогонь — страшніший од звіра, страшніший від прудкої води і дужого вітру. Від єдиного подиху Вогню все живе корчиться і гине!.. Невже заприятелював Е з Вогнем?..

Тим часом з-під кинутого в червону пащеку гілляччя почали просотуватись язики полум'я. Е став перед закурілою купою навколішки. Дим пахтів йому в лице, оповивав усю його постать. Однак Е не боявся, запопадливо дивився на Вогонь, що знову оживав, щось шепотів до нього, благально наставляв долоні, притуляв їх до грудей і знову наставляв. Е вів з Вогнем якусь потаємну розмову.

Нарешті Вогонь, відкинувши високо вгору густий синій дух, шалено вихопився назовні, і в ранкове небо знову сягнула його вертка червона рука. І це зовсім не злякало Е. Він низько схилив голову, неначе віддавав усього себе на милість невідомої сили.

— Не бути Е вождем племені, — прошепотів То. — Е загинув!

Хлопець з жахом дивився на свого друга і брата. Як порятувати Е? Адже всього себе Е віддавав Вогню. А чи не домовлявся Е з Вогнем ще раніше?.. І чи не в помсту за вигнання Е Вогонь так запекло почав кидати вогненними гілками і потрясати кам'яною печерою?.. Вогонь хотів живцем засипати брилами усе плем'я! А потім показав у високості Е, показав могутнім, дужчим за лева! А тепер Е, либонь, дякує Вогневі за все це? А далі? Що станеться далі? Хіба Вогонь угамується на цьому? Е разом з Вогнем заповзявся знищити усе плем'я чаків?! І його, То, хочуть теж знищити?..

Лють закипала у грудях То. Юнак ладен був на все: крадькома підбігти до Е і несподіваним ударом розтрощити довбнею голову! Але, напевне, це не вдасться — Вогонь попередить свого сина. Вогонь бачить усе! Але ні!.. Треба спершу крикнути, крикнути гнівне слово! Хай Е почує це слово, а далі То готовий до двобою з Е і з Вогнем!… Хай загине То у нерівному бою, але хай Е і Вогонь знають, що він не боїться їх, він їх зневажає! І юнак умить здерся на камінь, випростався і гукнув на повну силу своїх легень:

— Го-го-го!.. То кидає гнівне слово до Е! Е здружився з Вогнем! Е віддає своє серце ворогові! То питає: чи не зробив Вогонь Е своїм сином? То більше не друг, більше не брат Е!

Хлопець замовк. Він чекав, що скаже Е. А той, уздрівши свого друга, вже йшов до нього. Йшов з довбнею, йшов швидко. Зупинився за кілька кроків, запитав:

— Чому То не хоче бути другом і братом? То мовчав.

— Вогонь порятував Е! — сказав тихо юнак. — Цей Вогонь — добрий! Він зла не заподіяв Е. Не заподіє і То.

Та в цю мить червона рука Вогню знову схитнулася — вона полинула до двох молодих чаків. І То зірвався з місця. Е подався за ним, спритно перестрибуючи через гостре каміння, випередив друга і став перед ним несхитною перепоною.

— Невже То хоче бути ворогом Е? — важко дихаючи, запитав Е. — А що казав То вночі?..

— Тепер у Е є новий друг і брат — Вогонь!

— Вогонь буде другом і братом і для То.

— Ні, То не хоче, не хоче!..

— То боїться Вогню?

— Вогонь — ворог чаків! То не любить Вогню! То і всі чаки бояться червоного страховиська!

— Але Вогонь порятував Е! — заперечив юнак і почав жваво розповідати, як вибіг з печери лев, як він розтрощив звірові лапу, як далі кинувся до дерева, сподіваючись порятуватись на ньому. Та несподівано з страшним гуркотом Вогонь запалив дерево і почав його їсти. Е боявся більше лева, ніж Вогню. Е підійшов до палаючого дерева, а лев побоявся Вогню. Лев утік.

— Е боровся з левом на землі чи на небі? — запитав То, який від запальної розповіді друга трохи прийшов до тями.

— Е боровся з левом на землі.

— То бачив Е на небі… Усі чаки бачили Е на небі.

— Бачили?.. Невже чакам усе було видно?

— Так, чаки бачили Е на небі! — повторив рішуче То.

— Е був на землі. А на небі боровся з левом якийсь велетень. Хто він — Е не знає.

— Велетень був схожий на Е!

— Велетень швидко зник, і Е його більше не бачив.

То дивувався. Він не знав, що робити. Надто все було неймовірне і незбагненне. То бачив на небі велетня, чаки бачили теж і сам Е бачив. Велетень розмахував довбнею. Лев злякався і втік. За Е заступився Вогонь! І ось він, цей Вогонь, простягає до неба свою вертку червону руку! Цей Вогонь став другом Е… Чи може таке бути? Це — нечуване диво!..

— Хай То не боїться Вогню! Хай То підійде ближче і побачить, що це не страшно, — вмовляв Е друга, а той немов прикипів до землі.

— Хіба може Вогонь бути добрим? — запитав нарешті здивовано. — Хай сьогодні Вогонь, може, і добрий, а згодом почне нищити ліс, звірів, людей!.. Вогонь почне випивати воду із струмків. І де він пройде, залишиться одна пустка…

Е наморщив чоло, натужно думав, що б ще сказати, аби схилити друга на свій бік. Нарешті він усміхнувся, він знав, що сказати і на це!