Джеймс Олдрідж - Наодинці з акулами

неї вискочити. Він почав рухати ногами, щоб випливти на поверхню, а легені, здавалось, ось-ось розірвуться.

Але й тепер на Бена ще чатувала смерть.

Досить йому забути, що, піднімаючись, треба поступово видихати повітря, тиск у легенях збільшиться, і легені не витримають.

«Видихай, — повторював він собі, — помаленьку».

Він вирвався на поверхню, все ще з посвистом випускаючи повітря. І жадібно зітхнув, усім своїм єством відчуваючи яскраве світло, сонце і вітер.

— Мерщій! — кричав Деві; надівши маску, він стежив, що відбувається під водою. — Акула!

І тут Бена огорнув жах, який надає людині нелюдські сили. Він почав бити руками й ногами і, мов на крилах, вилетів за коралову гряду, на мілководдя.

Деві допоміг йому вилізти. Тільки тут Бен згадав про порожній акваланг у себе за спиною. У нього ледве вистачило сили впасти долілиць у нагріту сонцем воду біля самого берега.

І все…

* * *

Бен нерухомо лежав у теплій воді. Сили більше не було. Деві допитувався, як він себе почуває. Але Бен тільки кивнув. Мотор ще працював. І, мабуть, перегрівся.

— Вимкни мотор! — ледве вимовив льотчик.

Хлопець захляпав по воді. Мотор захлинувся в надривному кашлі. Настала тиша. Бен знав, що йому треба підвестись, бо інакше він не встане ніколи.

Він одстебнув пряжки акваланга, важкий пояс і виповз із свого обладунку. Звівшись на ноги, вибрався на прибережний пісок і знову ліг, цього разу на спину; кожна подряпина, кожне садно на тілі давались узнаки.

І тут Бен зрозумів, що він розтратник.

Це він зрозумів. Ну що ж, то добре. Більше він ніколи не ризикуватиме життям хлопчини. В його віці смерть не страшна. Життя своє він і так уже розтратив. Але дитині не можна помирати.

— Прости, хлопче, — сказав він, дивлячись на сина.

Над ним нахилилось витягнуте, перелякане обличчя дитини. Ось-ось він побачить знайомий жалібний погляд, почує знайомий докір.

— Здорово все це в тебе вийшло! — з відчаєм промовив Бен.

Це була суща правда. Деві ніколи не нав'язувався із своїми послугами, він не мастак вгадувати чужі бажання, і вже ніяк не скажеш, що в нього щира душа; та коли хлопець підросте, він буде незамінним у важку хвилину. Можливо, у нього батьків характер, недарма вони обидва так уперто держаться за життя.

— Я залишив камеру… — почав був Бен.

Він сів. Камера застрахована, і ніхто не жалітиме, що вона пропала, але плівка, кадри з велетенським скатом коштували тисячу доларів.

— Ти туди не вернешся? — спитав Деві. — Не вернешся?..

Бен знав, що в нього вистачить пороху вернутись. Так, він зможе пірнути, знайти другий акваланг і спуститися з ним, щоб забрати камеру. Але терези почали схилятися в другий бік.

— Мабуть, ні, Деві… — сказав він. — Мабуть, що ні…

ЗМІСТ

Останній дюйм

Наодинці з акулами

Примітка
1

Гаразд, друже (араб.)

(обратно)
Оглавление Джеймс Олдрідж  НАОДИНЦІ З АКУЛАМИ Оповідання ОСТАННІЙ ДЮЙМ НАОДИНЦІ З АКУЛАМИ ЗМІСТ