Валерій Павлович Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

ще - старших учити! Поживи з наше! Вимагаємо компенсацію за всю окупацію!

І тут кучерявенький, зрадівши, що їхню команду вже не лають, закричав, перекриваючи гамір:

- Наша партія наполягатиме на компенсації всім ветеранам, а не тільки остарбайтерам! Щоби Німеччина заплатила нам, як Ізраїлю!

Одразу ж підхопився хтось із “правих”:

- Що ви нам своїм Ізраїлем у очі тицяєте? Самі, либонь, обрізані по далі нікуди! Реструктурувати треба все, що Москва з нас триста років викачувала! Оце наша програма! А то - вчепилися до тої Німеччини з вашим Ізраїлем. Україна повинна мати самостійну політику. Хай Росія платить! А ні - то заберемо у них усе: і Сибір, і Чукотку, і Якутію з алмазами.

- Про Колиму не забудьте, колего, - докинув “лівий”. - Щоб було куди своїх опонентів саджати!

- І посадимо! Щоб ви не сумнівалися. От Естонія пересаджала своїх комуністів - і вже в Європі. А ми де?

Дзвінкий дитячий голосочок із заднього ряду негайно підказав риму. Почувся глухий звук потиличника. “Лівий” на таку підтримку ще посміливішав:

- І саджайте. Всіх не пересаджаєте.

- Вам, комунякам, це краще знати. Бо ви вже пробували, а ми ні. Але ми - не ви! Ми вашому лідеру таку камеру виділимо - як у Європі. З телевізором, душем і кондиціонером.

- Згодні! Тільки ви нам на це розписочку дайте, а ми її в Штати перешлемо. Щоб там бачили, на кого вони в Україні свої долари переводять.

- Долари? А ви у Путіна стільки рублів нахапали, що ваш лідер ними уже в клозеті підтирається, ось так!

І тут втрутилася єдина агітаторка, котру я знала наглядно. Свого часу вона в обласній прокуратурі вела справи неповнолітніх і навіть приїжджала якось до нашої школи з лекцією спеціально для дівчаток. Про те, що ми повинні любити комуністичну партію і берегти свою цноту до весілля. Бо інакше доведеться нам до самої смерті в одеській жіночій колонії чоловічі кальсони шити.

Колишня прокурорша зірвалася на ноги і врізала:

- Мудаки! Заткніться! Електорат слухає!

Мудаки заткнулися. Всі. І ліві, і праві, і право-лівий центр. А електорат, принаймні старша його частина, після довгого обговорення почутого одноголосно дійшов висновку, що так смішно було тільки в одна тисяча дев’ятсот сорок дев’ятому році, коли у наших Великих Колодах виступав цирк ліліпутів.

А дід Андрій, себто, Зятів тесть, поскаржився: за комуністів виборів, як того свята чекали, з ночі чергу займали, бо буфет приїжджав із дефіцитом, якось навіть тарань привезли. А сьогодні - в генделику все є. І без черги! Забрали у людей радість… Спершу гроші з книжки, а тепер і радість забрали.

Це вже потім, коли закінчилася вся веремія, заїжджий слідчий з області розказав Олексієві, а той мені, що повернення заощаджень в радянській валюті таки мало місце. Щоправда, як з’ясувала експертиза, “радянські карбованці” були видрукувані не на московській фабриці “Гознак”, а на лазерному кольоровому принтері. Виглядали краще, ніж справжні. За єдиним винятком - усі ці сотки, десятки й двадцятьп’ятки мали однакові номери.

- Але навіть якби він народу фальшиві гривні роздавав, - підсумував слідчий. - то єдине, що би ми могли з ним зробити, так це публічно поцілувати в дупу! Бо ж він тепер недоторканний.

Як вечір звечоріє…

Сват свашеньку попросив

І завів в смородину.

Сваха ноги підняла

І кричить: “За Родіну!”

(весільна приспівка)

З усіх наших з Павлом міських звичок тільки й залишилося, що інколи ввечері, як усе зроблено і діти поснуть, посидіти у кав’ярні, себто, в генделику “У зятя”. Того самого, зятя баби Софи, котрий “Галин муж”. Виявився він “спецом по каві”, не кажу вже про шашлики. Тож із початком передвиборчої кампанії наш первісток капіталізму в сфері громадського харчування перетворився в такий собі об’єднаний штаб із випивкою. Сидіти там стало може не так затишно, зате цікаво.

Того вечора, після невдалого представлення програм “ліві”, “праві” і “центристи” засиділися в генделику мало не до перших півнів. Пили і чіплялися до кучерявенького з трояндою.

- А оцей ваш, котрий “давно не в нашій фракції”, він по якій статті у малолєтку сходив?

- То наклеп на нашу фракцію! Такого не було! То наклеп, наклеп, наклеп!

- Колего, заспокойтеся. Ми ж не на роботі. Ви ще ляпніть щось про “політичну провокацію з боку підступних конкурентів”. Скажіть краще: ходив ваш колишній у малолєтку чи не ходив?

- А вам навіщо? Хочете його нинішнім однопартійцям у борщ плюнути? Будь ласка, але без мене. Бо як треба буде, то я сам їм усе це продам. Зважте - продам! А ви за старою звичкою все задарма хочете. Халява закінчилася в серпні дев’яносто першого! Тепер платіть!

- І заплачу! Ви мені розкажете про малолєтку, а я НЕ