Кріс Тведт - Коло смерті

Я втратив ліцензію, та ще залишався співвласником фірми. До того ж, був у ній адвокатом найвищого профілю. Вони не могли просто проігнорувати мене. Минув майже тиждень, я чекав, а коли з контори нарешті зателефонували, на іншому кінці дроту озвався не Петер чи хтось з партнерів, а один із секретарів, цікавився, чи не зміг би я прийти на збори наступного ранку. Мені хотілося пожбурити слухавкою і рявкнути, мовляв, хай самі запрошують, якщо хочуть мене на розмову, але схаменувся, погодився прийти.

Прокинувсь я рано. Прийняв душ, старанно поголився, попрасував білу сорочку, вийняв з шафи костюм і краватку. Зміряв себе поглядом у дзеркалі. Костюм теліпався на мені, як на вішаку. Після гоління на підборідді проступила краплинка крові. Тюряжник перевдягнений адвокатом, подумалось мені. Я спробував усміхнутися своєму відображенню, але спромігся лише на сумну скривлену гримасу.

— Чи не міг би ти трохи почекати, Мікаелю, — попросила Єва. — Вони вже закінчують…

Я усміхнувся до неї, заперечно похитавши головою.

— Навряд, Єво…

Це моя фірма, і я не збирався, наче якийсь клієнт, чекати в приймальні, доки адвокати забажають собі мене прийняти. Ліпше спробувати взяти ініціативу в свої руки. Прихопивши з кухні філіжанку кави, я розташувався у кімнаті для нарад.

Десь хвилин за п'ять двері прочинилися, досередини зазирнув трохи розгублений Ганс Улав.

— То ти тут? — мовив він і відразу зник, не чекаючи відповіді.

За дві хвилини повернувся з Стейнаром Крукеном. Зачинив за собою двері. Я запитально звів догори брови.

— А Петер де? Він не прийде?

— Ні, — пробурмотів Стейнар. — Петер… він не зміг приєднатися до нас, на жаль…

Я лише кивнув, миттю збагнувши, чим закінчиться зустріч. Досі мені якось не дуже в це вірилося, але я вже знав напевно. І хоч зневажав Петера за те, що той не знайшов у собі мужності особисто стати зі мною обличчям до обличчя, водночас полегшено зітхнув. Ніколи не сподівався такого кінця нашій дружбі.

— Гаразд, — Ганс Улав кахикнув, прочищаючи горло. — Почнімо… — він прибрав трохи скорботної міни. — Усе не так просто, Мікаелю, але доведеться поговорити про твоє майбутнє у фірмі. Ти уособлюєш реноме нашої контори, тому я хотів би висловити свій…

— Облиш молоти бздури, — урвав я його. — Терпіти не можу твоїх пишномовних і фальшивих промов, Гансе Улаве. Ти мене не зносиш, і ми обидва це знаємо. Я теж не палаю до тебе любов'ю. Тож, будь ласкавий, переходь одразу до справи!

Стейнар Крукен отетеріло глянув на мене, ніби я вчинив нечуваний переступ. Він був з тих людей, які дотримувалися правил гри в соціумі, навіть всаджуючи в спину ножа. Ганс Улав, навпаки, просто кивнув, без жодних емоцій.

— Твоя воля, — мовив він. — Річ у тому, що ти тут більше не партнер, Мікаелю… — а що я промовчав, повів далі: — Ти втратив ліцензію, тому не можеш працювати адвокатом. Не знаю, у який спосіб ти…

— Я усе ще співвласник фірми. Ніщо не стоїть мені на заваді попрацювати тимчасово канцеляристом, — устряв я. — А відсутність ліцензії означає хіба те, що я не можу представляти захист у суді.

В очах Ганса Улава спалахнув задоволений вогник, його потішав мій опір.

— Твій вчинок… ти скоїв злочин, який зашкодив репутації нашої фірми. Тому не може бути й мови про твою подальшу співпрацю тут.

— Хіба не ти сам щойно казав про реноме фірми в моїй особі?

Рум'янець роздратування залив щоки Ганса Улава.

— Ти ж знаєш, Мікаелю, що я мав на увазі…

— Ні. Не знаю. Вироку ніхто мені не оголошував. А що, презумпцію невинуватості хтось скасовував?

— Це ж не кримінальна справа, Мікаелю! З такою заплямованою репутацією ти не можеш залишатися у фірмі, — втрутився у розмову Стейнар Крукен і гостро глянув мені в вічі, коли я до нього обернувся.

— То що ви надумали? — поцікавився я.

— Ми скликали нараду співвласників і вирішили звільнити тебе… Виключити з числа партнерів. Угода дає нам такі повноваження, якщо один з партнерів істотно порушує її умови або ж зловживає своїм службовим становищем, чи його непорядність виявляється в інший спосіб. Гадаю, твій вчинок відповідає усім названим категоріям.

— Нарада співвласників без мене? — здивувався я.

Ганс Улав нахилився уперед, знову беручи ініціативу до своїх рук. Наступав він агресивніше за Стейнара:

— Ти сидів у в'язниці, Мікаелю! Що нам було робити?

— А Петер… він погодився з таким рішенням?

Замість відповіді Ганс Улав підсунув мені через стіл папірця. Я швидко перебіг очима текст. То був короткий витяг з протоколу наради. Рішення про моє виключення було одностайним. Підпис Петера ледь читався, але то був його підпис. Мені стиснуло груди…

Я обвів поглядом своїх візаві. Ганс Улав удавано-байдуже відхилився на спинку стільця, однак жовна зраджували його злість, а промовистий погляд свідчив