Алла Рогашко - Її сукня

— Мені її подарувала мати перед тим, як ми лишили наш дім. Це непроста сукня… Здається, вона завжди була в нашій сім’ї, її одягала ще моя прабабця. Тепер належить мені. Бачиш — складок сім, це щасливе число нашої родини…

Легенько провела пальцями по вишитих золотою гладдю візерунках химерних птахів, поміж яких, на грудях, вилискував кружечок місяця.

— Її належить одягати лише в особливих випадках. При тому відбувається ціле священнодійство, сакральний обряд… Духи наших предків об’єднують свої сили і допомагають теперішній власниці, котра одягнула сукню, здійснити магічну мандрівку у Світ Її Мрій. Це допомагає їхньому втіленню і неодмінно дарує щастя…

— Одягни її, будь ласка…

— Так. Я відчуваю, що для мене це саме той, особливий випадок…

Сукня ідеально лягла по фігурі, так, мовби зшита спеціально для неї. Заплющила очі, розвела руки й мимоволі захиталась у легкому танці. Розплетене волосся прикривало її вузькі плечі і майже сягало колін.

Айдар захоплено дивився, як гармонійно погойдується її тіло, обтягнене гладеньким атласом, що золотом вилискував від сяйва багаття. Йому здалось, чи птахи на сукні теж поволі заворушили крильми?

Вона рухалася все активніше, вистукуючи ногами химерні ритми. З її горла вирвався здавлений хрип, що злився з ритмом; губи витягнулись і замугикали якусь дивну мелодію. Вона закружляла ще швидше, будучи повністю під владою магічно-сакрального обряду, про котрий щойно говорила.

Айдар відчув запаморочення. Останнє, що встиг помітити перед тим, як утратив свідомість, — це спалах місяця на сукні та птахів, що затріпотіли крильми, злітаючи…

…Опритомнів на її теплих грудях; вогнище ледве жевріло. На вулиці було тихо — хуртовина, що лютим вовком завивала ще якусь неповну годину тому, вщухла. На долівці відсвічувався квадрат місячного світла, що втрапляло в хижку з крихітного віконця.

Лежала, втішливо розкинувши руки й дивилась у стелю; на вустах блукала легка усмішка. Сукня лежала поряд.

— Привіт…

— Привіт…

Відчули обоє: щось змінилось. Вони змінились. Наче всередині їхніх душ розлилась щемлива тепла річка, котра ніколи не витече звідти, бо на споді б’є джерело…

За кілька днів вони — вже інші — продовжили свій шлях засніженою нескінченністю. Йти було значно легше. А невдовзі за спиною почулось гуркотіння поїзда. Рухався повільно, тому без особливих труднощів заскочили в один із вагонів.

— Звідси один шлях — до столиці.[13] За тиждень, якщо все буде добре, доберемося. А там — далі, до Європи! — із запалом говорив Айдар.

Ще поки не вирішили, в яку країну вирушать. Однак юнацька наївність дозволила припустити, що після магічної подорожі у Світ Мрій під час сакрального обряду в закинутій хижці жодних перепон на їхньому шляху не буде. Двері у світ розчинені! Лишилося в них увійти.

Проте не минуло й двох діб, як відчули сильний поштовх; поїзд різко зупинився. Виявилось, що далі колії обвалились у прірву, а це означало зупинку поїзда на невідь-скільки часу. Могло минути кілька тижнів, перш ніж у цю глушину хтось дістанеться будувати нові колії. І знову попереду на них чекала суцільна нескінченна неозорість…

…Саме підходили до невеличкого поселення, коли їй стало зле. Айдар обійняв її за плечі, й вони поволі дійшли до першої ж хатини, що трапилась на їхньому шляху. Господарі прийняли їх, запевнивши, що можуть лишитись у них, скільки буде потрібно.

Хіба ж знали тоді, що лишаться там надовго?.. За кілька днів вона виявила, що вагітна. Спершу не знала, як і реагувати на цю новину. З одного боку, відчувши, що частинка Айдара є в її тілі, — пройняло теплом. А з іншого… як тепер бути з їхньою мрією про новий світ? Як вони продовжать свій шлях?

Айдар же був на сьомому небі від щастя — він стане батьком!!! Не міг стримати радощів, бігав по хаті, як навіжений, хапав її на руки, кружляв, обіймав, обціловував їй живіт, руки, лице.

— Ми лишимось тут, у цих добрих людей — сам Бог їх послав нам! А коли народиться дитинка, вирушимо в дорогу. Ти тільки не хвилюйся, рідна…

І вона заспокоїлась. Бо все, що би не казав Айдар, було для неї незаперечною істиною.

Айдар із Федором працювали на лісоповалі. Вона допомагала по господарству Ксенії. Дітей ті не мали, тому дуже зраділи, що в їхній хаті буде щось, пов’язане