Роджер Желязни - Рука Оберона

— оголосив він, — діра в моєму розумі. Я не можу більше думати крізь неї, тільки навколо неї. Я більше не знаю, що потрібно зробити, щоб відремонтувати те, що тепер у мене відсутнє. Якщо ти думаєш, що можеш це зробити, то ти повинен бути готовий до можливості негайного твого знищення кожного разу, коли ти покидаєш Лабіринт, перетинаючи розрив. Руйнування відбуваються не тільки темною ділянкою. Руйнування йде самим Лабіринтом, коли ти порушиш цикл. Камінь може підтримати тебе, а може і ні. Я не знаю. Але легше не стане. З кожним циклом буде все важче, і твої сили будуть увесь час зменшуватися. Коли ми з тобою в останній раз обговорювали все це, ти боявся. Ти хочеш сказати, що з тих пір ти став хоробрішим?

— Напевно. Ти не бачиш ніякого іншого способу?

— Я знаю, що це можна зробити, почавши з чистого аркуша, тому що одного разу я це зробив. Крім цього, я не бачу ніякого іншого способу. Чим довше ти чекаєш, тим більше погіршується ситуація. Чому б тобі, сину, не принести Камінь і не позичити мені свій меч? Кращого способу я не бачу.

— Ні, — відмовився я. — Я повинен дізнатися більше. Розкажи мені ще раз, як було зроблено пошкодження.

— Я все ще не знаю, який із твоїх дітей пролив на це місце нашу кров, якщо ти це маєш на увазі. Але зробили. Нехай це послужить уроком. Більш темна частина наших натур сильно висунулася вперед. Справа, напевно, в тому, що вони занадто близькі до Хаосу, з якого ми походимо, і виросли, не застосовуючи волю, виношену нами в розгромі його. Я думав, що для них може виявитися достатнім ритуал переходу через Лабіринт. Нічого розумнішого я придумати не міг. І все ж цього не вистачило. Вони виступають проти всього. Вони намагаються знищити сам Лабіринт.

— А якщо ми досягнемо успіху в бажанні зробити все заново, чи не зможуть ці події повторитися ще раз?

— Не знаю. Але який у нас вибір, крім провалу і повернення до Хаосу?

— Що з нами станеться, якщо ми спробуємо почати все спочатку?

Він надовго замовк і знизав плечима:

— Не можу сказати.

— А на що буде схоже інше покоління?

Він захихотів:

— Як можна відповісти на таке питання? Поняття не маю.

Я дістав пронизану Карту і передав йому. Він розглянув її, наблизивши до світіння посоха.

— Я вважаю, що це син Рендома — Мартін, — сказав я. — Саме його кров і була тут пролита. Я поняття не маю, чи він ще живий. До чого він, по-твоєму, може дорости?

Він знову подивився на Лабіринт.

— Так от, значить, що за предмет прикрашав його, — промовив він. — Як ти виніс її?

— Її добули, — відповів я. — Це ж не твоя робота, чи не так?

— Звичайно, ні. Я цього хлопця в очі не бачив. Але це відповідає на твоє запитання, чи не так? Якщо буде інше покоління, то твої діти знищать його.

— Як ми знищимо їх?

Він зустрівся зі мною поглядом і пильно подивився мені в очі.

— Ти що, стаєш раптом ніжно люблячим батьком? — Поцікавився він.

— Якщо не ти виготовив цю Карту, то хто ж?

Він глянув на неї і клацнув по ній нігтем:

— Мій кращий учень, твій син Бранд. Це його стиль. Бачиш, що вони роблять, як тільки набирають хоч трохи сили? Чи запропонує хто-небудь з них своє життя для збереження королівства, для відновлення Лабіринту?

— Ймовірно, Бенедикт, Жерар, Рендом, Корвін…

— На Бенедикті печатка долі. Жерар має волю, але не розумом. У Рендома відсутня сміливість і рішучість. Корвін… Хіба він не впав у немилість і не зник з виду?

5

Думки мої повернулися до нашої останньої зустрічі, коли він допоміг мені втекти з моєї камери на маяк Кабре. Мені спало на думку, що він міг би і передумати щодо цього, адже тоді він не знав, за яких обставин я потрапив туди.

— Тому ти й прийняв вигляд Корвіна? — Продовжував Дворкін. — Це якась форма докору? Ти знову випробовуєш мене?

— Він не в немилості і не пропав з виду. Хоча у нього є вороги серед сім'ї, він постарається зробити все, що завгодно, щоб зберегти королівство. Яким тобі бачаться його шанси?

— Його ж довгий час не було поблизу?

— Так.

— Тоді він міг змінитися. Не знаю.

— Я вважаю, що він змінився. Я впевнений, що він готовий спробувати що завгодно.

Він знову пильно подивився на мене.

— Ти — не Оберон, — вимовив, нарешті, він.

— Ні.

— Ти той, кого я бачу перед собою.

— Ні більше, ні менше.

— Зрозуміло. Я і не знав, що ти знаєш про це місце.

— Я й не знав до недавнього часу. Коли я перший раз з'явився сюди, мене привів Єдиноріг.

Його очі розширилися.

— Це надзвичайно цікаво. Це ж було так давно…

— Так як щодо мого питання?

— Питання? Якого питання?

— Мої шанси. Ти думаєш, я зможу відремонтувати Лабіринт?

Він повільно підійшов і, піднявши руку, поклав праву долоню мені на плече. Посох в іншій руці накренився, коли він це зробив, його блакитне світло спалахнуло у футі від мого обличчя, але я не відчув ніякого тепла. Він подивився мені в очі.

— Ти змінився, — вимовив він через деякий час.

— Достатньо, щоб зробити цю справу?

Він відвів погляд.

— Напевно, достатньо, щоб спробувати, навіть якщо ми заздалегідь приречені на провал.

— Ти допоможеш мені?

— Я не знаю, чи буду я в змозі допомогти. Ця справа повязана з моїми настроями і думками — вони приходять і відходять. Навіть зараз я відчуваю, що частково втрачаю контроль. Напевно, винувате хвилювання. Нам краще повернутися.

Я почув за спиною брязкіт. Коли я обернувся, грифон був там, похитуючи головою зліва направо, а хвостом справа наліво і викидаючи язика. Він взявся огинати нас, зупинившись, коли зайняв позицію між Дворкіним і Лабіринтом. Дворкін пояснив:

— Він знає, він відчуває, коли я починаю змінюватися, і не дозволяє тоді мені наближатися до Лабіринту. Молодець, Вінсер! А тепер повертаємося. Все в порядку. Йдемо, Корвін.

Ми попрямували назад до входу в печеру, і Вінсер пішов за нами, брязкаючи на кожному кроці. Я згадав:

— Камінь Правосуддя. Ти кажеш, він необхідний для ремонту Лабіринту?

— Так. Його треба буде пронести через весь Лабіринт, знову креслячи первісний візерунок у місцях, де він порушений. Але зробити це може тільки той, хто налаштований на Камінь.

— Я вже налаштований на Камінь…

— Як? — Зупинився Дворкін.

Вінсер позаду