Едмонд Мур Гамільтон - Зоряні королі

Може, так навіть краще, подумав він. Забути її у смерті, ніж вічно носити у собі пам’ять про безповоротно втрачене кохання!

Приміщення, куди вони нарешті прибули, не було схоже на вчорашній кабінет. Це була лабораторія. Над металевим столом нависав масивний конус, з’єднаний кабелями з якимось складним апаратом, в надрах якого нервово копирсалися два худорлявих хмарника.

Шорр Кан відпустив конвой і підійшов до Ґордона:

— Відпочили? Ось і чудово. Що ви вирішили? Ґордон знизав плечима.

— Я вже казав. Я не можу видати таємницю Руйнівника.

Виразне обличчя Шорр Кана злегка змінилося.

— Що ж, розумію, — помовчавши, сказав він. — Традиції, звички, стереотипи… Розум безсилий часом проти цього? — Його очі звузились. — Тепер слухайте, Зарте. Вчора я згадав про неприємну альтернативу, яка виникне у разі вашої відмови. Я не хотів вдаватися у подробиці, бо сподівався на добровільну згоду. Але тепер ви мене змушуєте… Отже: хочете ви чи ні, але я отримаю всю необхідну інформацію.

— Невже, тортури? — пирхнув Ґордон. Шорр Кан скривився.

— Навіщо ж так грубо, Зарт? Я проти тортур. Цей старовинний спосіб не тільки не естетичний, а й вельми ненадійний, — Він вказав на старшого з учених. — Кілька років тому він створив апарат, який я був змушений застосувати декілька разів. Це думкоскоп, який ви бачите. Він зчитує інформацію з мозку: промацує нейрони, будує схеми синоптичних з’єднань і перетворює цю фізичну картину на знання, якими володіє об’єкт дослідження. З його допомогою ще до світанку таємниця Руйнівника буде моєю.

— Знову блеф, — сказав Ґордон. Шорр Кан похитав головою.

— Ні. Будьте впевнені — думкоскоп висмокче з ваших звивин все. Є, щоправда, один нюанс — зондувальні промені за кілька годин розривають у мозку всі синоптичні зв’язки. До кінця сеансу людина стає повним ідіотом.

Ґордон похолов. Він уже не сумнівався, що Шорр Кан говорить правду. Неймовірно — але цілком можливо для науки майбутнього! Інструмент, який читає думки і, читаючи, руйнує мозок!..

— Мені дуже не хочеться його застосовувати! — продовжував Шорр Кан. — Ви потрібні мені, як майбутній імператор. Але у мене немає вибору. Джон Ґордон нервово засміявся.

— Ви все правильно розрахували, але вам знову завадив випадок.

— Що ви хочете сказати? — запитав вождь Ліґи зі зловісною м’якістю.

— Я не можу видати вам таємницю Руйнівника, бо не знаю її. Шорр Кан зробив нетерплячий жест.

— Ну, Зарте! Ви ж син імператора. Всім відомо, що ви посвячені у цю таємницю. Ґордон кивнув.

— Так. Але я не син імператора. Я інша людина. Шорр Кан знизав плечима.

— Як знаєте. Шкода. Починайте! Останні слова були звернені до двох учених. Ґордон імпульсивно рвонувся до диктатора, але один з хмарників тримав напоготові паралізатор і торкнувся потилиці Ґордона. Він упав на підлогу. Смутно відчував, як його кладуть на металевий стіл.

— Востаннє раз звертаюся до вас, Зарте! Дайте знак, і ви уникнете цієї долі!

Ґордон міг відповісти лише лютим поглядом. Паралізатор знову торкнувся потилиці. Хмарники возилися з навислим над ним металевим конусом. Потім його поглинула ніч.

Спокуса

Він повільно приходив до тями, усвідомлюючи біль у голові. Всередині черепа немов працювали всі ковалі пекла. Його нудило.

Губ торкнулося холодне скло. Хтось сказав владно:

— Пийте!

Він з зусиллям проковтнув смердючу рідину. Стало легше, головний біль вщух. Нарешті він зважився відкрити очі. Він все ще лежав на столі, але металевий конус зник.

Над ним схилився один з учених. Потім у полі зору з’явилися суворі риси і блискучі очі Шорр Кана.

— Можете сісти? — запитав учений. — Так буде краще.

Рука, яка обійняла плечі, допомогла зісковзнути у жорстке крісло. Шорр Кан дивився на нього зі змішаним виразом подиву і цікавості.

— Як самопочуття… Джоне Ґордоне?

Він здригнувся і втупився на вождя Ліґи.

— Ви… знаєте?..

— Чого ж, по вашому, ми перервали сеанс? Якби не це, ви б вже повністю втратили розум. — Шорр Кан зморщився. — Клянуся Небом, неймовірно! Але думкоскоп не вміє брехати. І коли перша ж хвилина читання показала, що ви Джон Ґордон у тілі Зарт Арна… А я сподівався! Витратити стільки сил, і все даремно! Хто ж міг таке уявити! Хто ж міг здогадатися, що у тілі Зарт Арна живе людина з дикої епохи?

Отже, Шорр Кан знав! Джон Ґордон намагався зібратися з думками, щоб оцінити цей новий фактор, який разюче змінив ситуацію. Вперше у цьому майбутньому Всесвіті хтось розкрив його самозванство! Чим це обернеться? Шорр Кан походжав взад і вперед.

— Хіба прилад не показав, як це сталося? — обережно запитав Ґордон. Вождь Ліґи кивнув.

— Так, ми все знаємо. Спогади про обмін домінували у вашому мозку. — Він тихенько вилаявся. — Ну і Зарт Арн! Обмінюватися тілами крізь час? Дати своїй божевільній цікавості заманити себе на стільки століть назад! І це в той момент, коли його Імперія у небезпеці! — Він знову пильно глянув на Ґордона. — Чому, у дідька, ви мовчали?

— Я намагався сказати, але нічого не вийшло, — нагадав Ґордон. Шорр Кан знову кивнув.

— Вірно, намагалися. Але я не повірив. А хто б, клянусь Небом, повірив такому?! — Він метався по лабораторії, кусаючи губи. — Джон, ви зіпсували всі мої плани. Адже я був переконаний, що таємниця Руйнівника вже тут! — Диктатор підняв стиснутий кулак. — Неймовірно!..

Сили повільно поверталися, і думка Джона Ґордона напружено працювала. Викриття його істинної особи змінювало всю ситуацію. Це дає йому хоча і слабкий, але шанс! Втікти звідси з Ліанною та попередити Імперію про зраду Корбуло!.. Так! Ґордону здалося, що він бачить шлях. Він сказав з незадоволенням у голосі:

— Лише вам вдалося вивідати правду. Решту я пошив у дурні. Арн Аббаса, Джал Арна, принцесу… Правда їм і уві сні не снилася. Шорр Кан примружився.

— Це звучить так, наче вам сподобалося бути імперським принцом? Ґордон зобразив гірку посмішку.

— А кому би не сподобалося? Там, у свому часі, я був ніким. Демобілізований солдат… А після пропозиції Зарт Арна став членом королівського дому найбільшої держави Галактики! Кого не влаштує таке перетворення?

— Але ви ж збираєтеся повернутися на Землю і знову обмінятися тілами з Зарт Арном. — нагадав Шорр Кан. — Вам довелося б забути про тимчасовий зліт.

Ґордон глянув на нього з цинічним, як він сподівався, виразом.

— Якого біса? — зневажливо пирхнув він. — Невже ви справді думаєте, що я дотримаюсь обіцянки? Вождь Ліґи уважно дивився на нього.

— Отже, ви хотіли його обдурити?

— Чи не збираєтесь ви часом читати мені мораль? — спалахнув Ґордон. — Ви самі вчинили б так само, і ви це знаєте! Ось я тут, в ролі однієї з перших осіб цього