Мирослав Іванович Дочинець - Синій зошит

«Діду, а в тебе є багатство?» — питає сусідське дівча.

«Звісно, є».

«Де воно?»

«А ось книжні ряди — мої брильянти самоцвітні».

…А сам міркую собі: гадаємо, що володіємо книгами, а насправді книги володіють нами.

Не нав’язуй себе людям — і тоді врозумієш: потрібен ти їм чи ні.

Чародійство, рівно ж як і мистецьке творення, — уділ самотніх. Від волхвів ще тягнеться.

«Що є зрілість душі?»

Не приймай ні від кого нічого такого, що може тебе обтяжити. Ні зайвих речей, що відтак мертво лежать мотлохом і стягують пил і цвіль; ні чужих грошей, що забирають спокій; ні головно — чужої гризоти, злости, скорботи, заздрощів, неприязні…

Доки ти того не прийняв, не розділив — доти воно не з тобою, не обтяжує і не гнітить.

Три розуми має тямковитий чоловік.Перший — розум від матери. Другий — розум учености. Третій — розум від путящого життя. Третій є найважнішим. Його повнота залежить від повноти доброчесности.

В того, хто розкидується болотом, не можуть бути руки чистими. Ображений сам наносить образу иншим і собі.

Те, що вдалося сотворити, спочатку прийми душею сам. Тогди й люди, може, приймуть, як своє.

А може, й Бог.

Вірю, що сміх притягує щасність. Пригадую, й Чан Бао казав: «В усміхнене лице стрілу не пускають».

Нехитра штука — помічати приховане. Вищий уділ — видіти нечутне. І чути — невидиме. Тоді можеш жити непоміченим, при тому сам помічаючи все. Я доступився до сього, перейшовши Ліс і виступивши з нього на просіку видноти.

А головно — вигнавши Ліс із себе.

На скупися на оцінку.Даючи людині завищену оцінку, ми даємо їй можність бути такою, якою вона могла би бути. Птиці в далекому льоті беруть керунок вище і мірять сили на дальше, знаючи, що на них тиснутимуть хмари і зноситиме вітер.

Ми не знаємо, чому нам посилаються випроби. Може, біль дається тому, щоб навчилися радіти малим утіхам; може, самотність дається тому, щоб навчилися складати ціну людині; може, хвороти даються тому, щоб стати здоровішим, а смерть — аби прийти до невмирущости…

Праведник Йон не нарікав на неймовірні, незрозумілі для инших випроби, що спостигали його одна за другою. Бачив у тому Божу увагу. І не помилився.

Навіть тогди, коли тебе врятує доктор, не забудь подякувати Богу.

Ліки — від доктора, уздоровлення — від Господа.

«Що ми шукаємо найперше?»

«Очи, що випромінюють правду. І щоб ота правда була приємною…»

«Що є вершиною життя?»

«Коли піднімаємося над звичайним тлумом життя».

«Важко описати, як сходить і як заходить сонце, — скаржився молодий літерат, із яким ми літували в Горовому гнізді».

«Ще важче, хлопе, описати, як сходить сонце в душі…»

Щастя таки є. Якщо бажати його собі помірно.

Закон ноги і сліду

«Невже гроші так засліплюють людину? — спитав мене один знайомець. — Бідний і привітний до тебе, і поможе, чим може. А прийдеш до багача — нічого й нікого не видить, крім самого себе».

«Поглянь у вікно, — сказав я тому чоловіку. — Що там видиш?»

«Та що: вулицею жінка з дитиною йде, візник править конем, пес лежить у затінку…»

«А тепер, — кажу, — подивися в дзеркало. Що видиш?»

«Як що? Себе виджу».

«І вікно, і дзеркало з одного — зі скла. Та варто додати до скла дещицю срібла — і ти побачиш у ньому лише себе…»

До всього, полуда срібна затягує не лише очи, але й душу. Ліпше не скажеш за нашого Кобзаря:

Не завидуй багатому: багатий не має

Ні приязни, ні любови — він все те наймає!

Не завидуй могучому, бо той заставляє;

Що не його люде люблять, а ту тяжку славу.

«Чому московити так чіпко держаться української землі?»

«Не в землі річ — просторів їм і своїх доста. Вкраїнському духові заздрять. Українська воля їм очи коле».

Закон ноги і сліду: за добротворенням, як невідступна тінь,іде втіха і радість добротворця. За злодіянням, як задні колеса за передніми, йдуть смуток і нарікання злобителя.

Немало є смішних слів, вигаданих серйозними людьми. Мене, до прикладу, смішить слово «рецепт». А більшина людей приймає його від докторів ледве не як заповітні скрижалі спасіння.

В ріці життя будь радше островом, ніж берегом. Його течія не сокрушає, обходить…

Скупість — чиста глупість, кажуть люди. Вона отруює дні і ночі. І що старіша, то важче її виправити.

Де взяти розум для щастя? Якщо не знаходиш його в кишені, переплавлений у дзвінку монету, то шукай на дорозі. Чи, точніше, — в дорозі.

І яким буде твій шлях — прямим чи кривим — таким і щастя буде.

У вищих намірах мичомусь скупі і скуті.І нездогадуємося, що призначене нам Богом значно більше за те, що можемо собі уявити.

Головне — стати доконечно тою людиною, якою нам суджено бути.

Мій приятель-кавказець любив розповідати про вино. Був певний, що кахетини першими на землі почали плекати сей напій — «гвіно». Я був молодший за нього і тому дозволяв собі більше запитань. Якось я поцікавився:

«А яке вино годиться літнім людям?»

«Доброта і розум — се вино старости», — несподівано відповів мій старший приятель.

Ще про вино. У свідомости людини, сп’янілої від горілки, оселяється темрява, її мова — потворна й жорстока. А в свідомости людини, збудженої вином, міститься прозорість винної ягоди. Її мова тягуча і витка, як лоза.

Горілка принижує, вино прощає.

Пливучи, ми — рухаємося. Пливучи, ми — прямуємо. Пливучи, ми — рятуємося.

І навіть якщо тонемо, то знаємо, що пливли до берега.

Легко тим, у кого легко на душі. Легкість у зносинах із иншими починається з легкости в стосунках із собою.

Тим, хто дошукується вишніх сенсів буття, можу дати ґрунтовно заувагу: ти живеш — і се найбільша правда, найбільша мудрість, найбільша радість!

Як розвіяти смуток? Виспіться, поплачте, прогуляйтеся