Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

- Незважаючи на це, ми все ж таки були обережні, як слід підготувалися до битви. Запаслися бомбами, що розсіюють імлу, маслами, арбалетними болтами... Як результат - це нам не допомогло. Наймолодшого з нас, Бонарда, хвацько вбило першим. Спочатку вселило в його душу страх, потім відвело якомога далі від нас, завівши в саму глибину лісу... Ну і незабаром ми знайшли тіло бідолахи Бонарда, розтерзане і висушене. Тільки тоді до нас почало доходити, з ким ми маємо справу.

- Ми згадали, що в легенді було сказано про те, що головна вразливість лиха - це його лігво, а тому взялися його шукати. Здається, дух це прорахував і не дав нам цього зробити. Спочатку він насилав на нас ілюзії, яким ми ледь могли протистояти. Потім, коли в лісі вже стемніло, він змусив нас розділитися...

- Що ближче ми наближалися до лігва лиха, а мені так здавалося, адже що далі ми просувалися - то сильніше відчувалася його присутність, то більше воно насилало на нас свої темні закляття... Зрештою, до лігва з нас прийшло всього двоє - я і Нолланд. Щойно ми увійшли всередину, побачили ці кокони, - сказав дух, дивлячись на світні утворення.

- Однак перш ніж ми встигли до них підійти, ми почули якісь жіночі крики. Невдовзі з'явилося те саме лихо - воно втупилося на нас своїм оком. Виглядало воно моторошно: обличчя нагадувало людське, проте було повністю спотворене. Мені стало страшно, як раптом на мене накотило відчуття безвиході... Руки затремтіли, пішов холодний піт. Усе те саме відчував і мій єдиний вцілілий товариш, Нолланд.

- Крики ставали дедалі сильнішими, в очах почало темніти. Ми приготувалися оборонятися, якийсь час трималися, намагаючись протистояти духу, але все закінчилося тим, що він повалив мене на землю, пронизав своїми довгими пазурами і... змусило знерухомлено корчитися від болю на підлозі. Поки я лежав, хвацько розтерзало мого товариша просто в мене на очах. Але перед цим воно вирішило його помучити. Спочатку вирвало язик, щоб той не міг навіть кричати від заподіяного йому болю, а потім викололо очі... Тоді, від больового шоку, мій товариш помер.

- Однак лихо на цьому не зупинилося. Воно відтяло Нолланду голову, схопило її у свої кістляві руки, а потім кинуло до моїх ніг... Тоді до мене дійшло, що перед тим як мене вбити, воно мало намір спочатку мене помучити. Мабуть, це для нього було своєрідною грою, і так ласа здобич ставала для нього смачнішою.

- Зрештою, лихо наблизилося до мене і повільно пронизало своїми кігтями. Воно хотіло, щоб я страждав. Через деякий час мої очі стали закриватися, я остаточно втратив сили і не міг навіть поворухнутися. Зрештою, мої очі закрилися, і я... Занурився в небуття.

- А прийшов до тями в якомусь сущому кошмарі, який повністю складався з моїх найгірших спогадів і поганих снів... І ось, ви мене звільнили. За це я вам безмежно вдячний, колеги по цеху. Чесно скажу - радий, що весь цей кошмар закінчився. Тепер я радий опинитися де завгодно, але тільки не там, куди заслало мене це чудовисько.

- Вражаюча історія... - сказав Джилліан. - Співчуваю, що все так вийшло, друже.

- Так... - сказав Фоллар. - Не позаздриш твоїй долі, вже це точно! Але хоч добре, що все вже позаду...

- Це ти правильно помітив, приятелю, - сказав дух.

- Ми постараємося не повторити вашої помилки, - сказав Кліффорд.

- Було б добре... - відповів Вілланд. - Будьте гранично обережні, друзі... Ми знали, на що йшли, хоч і ставилися до легенд про лихого з деякою зневагою... Але те, що ця потвора сотворила зі мною та з моїм загоном - ох... До чого ж тварюка має бути могутньою, щоб таке зробити! Сподіваюся... Сподіваюся, мої товариші зараз у кращому місці, і їх не спіткала та сама доля, що й мене.

- Не думаєш, що вони можуть бути заточені в ті самі кокони, в яких перебував ти? - запитав Джилліан.

-Все може бути... У будь-якому разі, прошу, зруйнуйте всі кокони, що лишилися... Кого б лихо не полонило, їх слід негайно звільнити!

- Не переживай, Вілланд, - сказав Джилліан. - Ми зробимо все можливе, щоб помститися за твоїх побратимів... І загалом, за всіх людей, які постраждали від цієї тварюки.

- Дякую... - сказав Вілланд, задумавшись, а потім додав: - Що ж... Схоже, мені вже час, хлопці... Було приємно поспілкуватися, особливо після всього того, що мені довелося пережити... Прощавайте, друзі.

- Прощавай, - сказав Кліффорд. - Нехай твоя душа знайде спокій.

- Ступай з миром, Вілланд! Нехай тобі буде добре на тому світі, - щиро промовив Джилліан.

- Спочивай з миром, друже... - сказав Фоллар.

Дух кивнув мисливцям, а потім поступово почав зникати, перетворюючись на іскристий блакитний вогник. Він піднявся до стелі, осяваючи своїм світлом усю печеру. Від яскравого світла мисливцям довелося заплющити очі.

- Мати... - вигукнув Кліффорд. - Заплющте очі!

Мисливці прочинили очі, коли блакитний вогник став світитися трохи менш яскраво. Потім він кинувся до виходу з печери.

- Куди це він? - поцікавився Джилліан.

- Зараз з'ясуємо, - сказав Кліффорд.

Мисливці пішли за блакитним вогником. Той покинув межі лігва лиха і, опинившись у темному лісі, злетів високо в небо, охоплюючи своїм яскравим світлом усю округу. Через якийсь час він зник.

- Вау... - здивувався Джилліан, не відводячи погляду від видовища, втім, як і всі інші мисливці.

- Цікаво, куди він потрапив? - поцікавився Фоллар.

- Хм... Може, в загробний світ? - припустив Джилліан.

- Не будемо на цьому зациклюватися, - сказав Кліффорд. - Думаю, світло, що виходить від цього вогника, послужить чудовим орієнтиром для Бетфорда та інших.

- Ти маєш рацію... - сказав Джилліан. - У такому разі, встанемо тут і будемо їх чекати?

- Саме... - сказав Кліффорд. - Іншого виходу в нас усе одно немає. Битися з лихом поодинці надто небезпечно, а поки ми разом, йому буде складніше наслати на нас ілюзії і вбити.

- Ну, давайте чекати... - сказав Фоллар.