Інна Турянська - Коли дружина стає драконом, Інна Турянська

Тим часом в номері Степана Морозного та Діни.

Степан зайшов і помітив, що його дружина сидить до нього спиною. Вона уважно щось роздивлялася в телефоні й усміхалася. 

— Мила, привіт. Що тебе так веселить? — поцілував її в щоку чоловік та присів поруч.

— Привіт. Ось поглянь, Ален вислав свої малюнки, які малював з дідом. 

Степан втупився в телефон і скривився. Бо на зображенні була якась голова з довгими вухами. Виглядало то якось дивно і навіть страшно…ну на думку Морозного. 

— Е-е...я звісно не певен, але думаю у нашого сина немає хисту до малювання, — чухав Степан потилицю, — Принаймні портрети йому точно не виходять.

— Думаєш? — дивно глянула на нього Діна і тихо захихотіла. 

— Аякже ж! Звісно мені то неприємно як батькові визнавати, ну а тобі як матері чути, проте…— знову приглянувся до малюнка Степан, — Я звісно теж часом Олексія Несторовича уявляв в образі якоїсь годзилли, але….

— Що? — розреготалася Діна, але потім відразу стала серйозною. Вона розуміла, що у Степана не завжди були теплі стосунки з її батьком, але таке й на думку їй не спадало, — Взагалі-то це не його портрет. Це Ален ельфа намалював! 

— То ельфи так виглядають? — скрився Степан, пригадавши свій недолугий комплімент флористі Лілі. То це був не комплімент, а рахуй образа. У тієї жінки вже і близько таких вух не було. 

— Ну щось приблизно, — розсміялася дружина, — А що?

— Та нічого. Я короче, одній привітній жінці хотів комплемент зробити…мав сказати, що вона схожа на фею, а ляпнув, що на ельфа. Хто ж знав, що ельфи ось такі! — знову скривився Морозний зиркнувши на світлину в телефоні.

— Ого, ти вмієш навіть іншим жінкам комплімент робити? — взяла руки в боки Діна, зобразивши обурення. 

— Е…то все дурний дружній вплив…Артура! З ким поведешся, того і наберешся, — і собі розсміявся Степан, пригортаючи до себе Діну, – То ще добре, що та жінка була чимось на тебе схожа, а не як Віра Артура…що раз і дракон. Вона б то вже точно відправила мене до лісу за такий “комплімент” до отих всіх його істот. 

Вони разом розреготалися, а потім Діна сказала:

— Степанчику, коханий, я тут про таке почула…— в її очах горів захват і навіть азарт. 

— І що ж ти почула, мила моя? — обійняв свою дружину Степан.Такий початок вечора Морозному подобався. 

— Короче, я тут познайомилася з однією парою — Вікторія та Ігор¹*…хм, там ще таке прізвище як буревій чи…о…точно Штормін. 

— Мені вже це чомусь не подобається, мила моя, — напружився Степан. Йому знову запахло адреналіном. 

— Одним словом, вони цей...розповіли мені про цей стріт-рейсінг, — після цих слів Степана аж в мороз кинуло. Матінко рідна, от за що йому це все! Він би й не знав такого страшного слова, якби не та парочка з кав'ярні Віві та Кіан, але ж тепер він просвітлений. І наляканий. До усрачки наляканий. 

— Мила моя…це погана ідея. Жахлива ідея. Кажу тобі це просто найпаршивіша ідея…

— Але чому? — нахмурилася жінка, ще й руки на грудях склала. Пахло Вірою номер 2. 

— Ти знаєш, як я ставлюся до цих всіх екстремальних штук.

— Я так і знала, — засмутилася Діна і гримнула дверима. Клацнув замок, вона зачинилася в кімнаті. 

Степан схопився за голову та у розпачі дістав телефон, щоб набрати до Артура. 

— А я казав! Я з самого початку казав, що потім крайнім у всіх цих безумствах буду я! 

— Степане, я зараз цей…каву п'ю, ну ти пойняв, — прошепотів Артур у слухавку.

— А я вже напився, аж умився! — гиркнув Степан і дав відбій. 

Ранок наступного дня

У всіх був веселий настрій. В Артура з Вірою, в Діни Морозної…у всіх, окрім Степана Морозного. Він їхав в машині Артура, як на страту. Йому не подобалася ідея стріт-рейсінгу від слова зовсім. Йому вже нічого не подобалося. 

Раптом Артур зупинив машину, коло якогось салону. Морозний роздивився навколо. Хм..це не схоже на вуличні перегони.

— Де ми? — запитав він, намагаючись зрозуміти, що відбувається. 

— В Харкові, — загадково всміхнулася у відповідь дружина. 

— Все ще у місті психів, пойняв, а де саме? 

— Салон бачиш, — вказала Діна пальцем крізь вікно на вітрину. 

Там було написано.

“Манікюр та педикюр. Салон Орхідея”

— Так от, Віра, у знак примирення Артуру загадала нев'янучий букет, а я загадую зробити манікюр. 

Степан видихнув. 

— А ну це без проблем. Йди робити, ще Віра хай йде з тобою. Ми з Артуром почекаємо, це без проблем.

— Ти не зрозумів, — хіхікнула Діна, — Ти маєш зробити манікюр собі!

— Що? — Степану аж холодний піт спиною побіг.

— Або манікюр Степану Морозному або стріт-рейсінг, обирай.

Усі інші пасажири сиділи тихо. Артур сидів таким серйозним як стіна, на Віру Морозний навіть не дивився. Від тої підтримки не дочекаєшся! 

— Кохана, та матінко рідна. Я ж не з цих…не з отих дивних…це…

— Та ладно тобі, Степане, тобі ніхто не каже малювати нігті в червоний колір, просто чистка, — сказав Артур, — Я теж собі роблю, — добив він товариша. 

Степан вирячився на нього, а його підборіддя мимовільно сіпнулося.  

— Я просто тобі не говорив, — реготав чоловік, — Ну щоб не травмувати твою делікатну чоловічу психіку.

— А будеш довго думати, то ще й педикюр скажу робити, — реготала і собі Діна.

— Який педикюр? Ви тільки вслухайтеся в слово! Манік роблять лише чоловіки маніяки, а педик…ну вони самі все зрозуміли!!

Але друзі нічого не розуміли, лиш реготали ще голосніше. 

— А ти взагалі мою психіку ще тими своїми капцями гламурними добив! — гиркнув до Артура, — Ні, ну ви ж це не серйозно, правда!? — не здавався Степан.

А у відповідь тиша. Німа. 

Важко зітхнув і взявся за дверну ручку. І тут уже Діна не витримала і стала реготати ще гучніше. 

— Та стій ти! — взяла вона його за руку.

— То це був жарт, так? — нахмурився Степан. 

По тому як голосно реготав Артур і усі інші, він пойняв, що його таки розіграли.