Холодна краса - Листівка, що мала залишитись анонімною назавжди, Холодна краса

Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.

Семестр наближався до завершення, поступово вичитувалась предмети, вкінці кожного писали заліки, які дуже багато вирішувала(як для кого в принципі, ну в нашому випадку вирішували), саме від них залежало яка вийде оцінка, 9 чи 10, а 9 ну взагалі не треба було, хіба що одну ще можна було з реабілітації напевно(там хоть би 9 було, жах). 

Незважаючи на всі хвилювання Дана з цим впоралась, всі 10 крім реабілітації як і планувалось, ще перевідні екзамени і червоний диплом в руках. Але це реальність і завжди є але. 
Але 6 за тести з хірургії, 10 усна і в сумі 9. Тринадцята дев'ятка яка ніяк не вписується в диплом. Чи це дурний збіг обставин, чи так і мало бути, але за крок до мети(вдруге в житті, перше то було в школі) вона знову не змогла. Ті самі емоції що і пару років назад, які вона так не хотіла згадувати знову б'ють током з середини. 

Дівчата, що живуть разом, ще ніколи не бачили її в такому стані і старались хоч якось підтримати.
" Хочеш, я особисто перефарбую його в червоний?", 

"Ми самі тобі купимо червону обкладинку", 

" Та той диплом не заслуговує на тебе, а не ти на нього". 

" Пішли повириваємо всі клумби біля коледжу".. 

Ці фрази на декілька хвилин зупиняли істерику. 

Пройшов тиждень, студентки приїхали на ще один екзамен. Стан дівчини здавалось був трохи кращий, лише здавалося. Повна апатія і бажання спілкуватись з кимось, (закритий стан в мережі, а у вайбері взагалі підпис Видалений акаунт) кудись іти і щось робити, абсолютно байдуже на екзамен. 

В день екзамену, на якому представником адміністрації була, її муза. вона зайшла перша, швидко відповіла на своє питання, в сторону музи навіть не глянула, вперше в житті їй було реально все одно, на екзамен, на викладачку, на свою відповідь. Почувши оцінку, то була 9, сказала "Ок, до побачення", вийшла в коридор і чекала на Аліну в якої був інший екзамен. 

В той день, Дана не хотіла не то що говорити, вона навіть не підійшла обняти викладачку і проігнорувала, коли та щось запитала.
Вже вдома, побачила повідомлення" Мені здалось, що ви ображена на мене, чи помиляюсь?" 

" Я ображена на це життя"- подумала дівчина, але відписала по-іншому. 

Прочитавши слова підтримки стало трохи легше, це те що треба було почути в той момент, (скоріше від тієї людини).
Вона була приємно здивована, тим що викладачка написала за це, а могла б просто не звернути уваги, або подумати 
" Нарешті вона дала мені спокій". Напевно якби не те повідомлення так би й було, вона була готова завершити все просто зараз, бо це означало повну незацвкавленість в спілкуванні. Додати можна лиш одну цитати"Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими".
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍