Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

У той самий момент, коли всі четверо почали дертися крізь колючі чагарники, почувся галас і постріли.

За сотню кроків від них стояв озброєний чоловік, і цілився в них з рушниці.

Фернандо повернувся до нього обличчям, підняв руки, щоб показати, що не озброєний.

— Не стріляйте! Я свій! - крикнув він  французькою.

— Тоді відійди, не закривай дикунів, ще втечуть! Це ти Жозе? Лоран ж велів тобі на березі залишатися з іншими, бовдур! Так відійди ж врешті-решт, бо пристрелю!

Фернандо зробив кілька кроків у напрямку до чоловіка, а тим часом Бомані з дітьми зумів вибратися з заростей. Він схопив обох, і як тільки міг, понісся разом з ними від небезпеки.

— Баракуда тобі в глотку, ми їх впустили! — гримнув француз, — нарешті він зумів розгледіти Фернандо.

— А ти ще хто такий? Звідки тут взявся? 

— Я моряк. Мій корабель потонув і я знайшов притулок на цьому острові.

— Судячи з твого ганчір'я, тут вже довго. Гаразд йдемо зі мною. Покажу тебе капітану. Ось тільки не варто було тобі влазити в мої справи. Через тебе втратив гроші. А цього я не люблю.

— Пробач.

— Нічого, розрахуємося потім, — прогугнявив француз, і простягнув Фернандо міцну, мозолисту руку — П'єр Анрі де Руанс.

— Густаво де Фонсека, — вирішив не називати справжнього імені Фернандо.

— Давно тут?

—  Пару місяців. Наш корабель йшов з Лісабона і потрапив в жахливу бурю. Мало хто вцілів. Я жив у курені, на іншій стороні острова. Все сподівався, побачити корабель.

— Підемо, представлю тебе капітану. Гадаю він погодиться взяти тебе на корабель. Пара міцних рук нам не завадить. Стріляти, та битися на шаблях вмієш?

— Доводилося.

Фернандо пішов слідом за П'єром. Іноді на шляху зустрічалися інші французи. П'єр обмінювався парою фраз, і вони йшли далі. Нарешті дійшли до берега і сіли в човен. Двощогловий корабель стояв на виході з невеликої бухти. За дорогою Фернандо або, як він назвався П'єру, Густаво, розповів про свої пригоди на острові. Зрозуміло сказав він далеко не все. Для французів він був моряком невеликого торгового корабля, який зазнав аварії недалеко від острова. Фернандо зумів дістатися до берега і оселитися в курені. Він підозрював про те, що на острові крім нього, живуть дикуни. Але ніколи їх не бачив. Сьогодні він почув стрілянину і сподіваючись, що якісь люди прибули на острів кинувся туди, звідки чув постріли. Зовсім випадково він виявився на галявині, де зіткнувся з дикунами. Ті кудись бігли і не заподіяли йому шкоди.

— Далі сам знаєш, — закінчив свою розповідь Фернандо.

— Шкода, що ти не знаєш, де шукати дикунів. Сподіваюся, через пару днів ми їх знайдемо. Втім у нас в трюмах їх вже і так достатньо.

Коли вони піднялися на корабель, капітан разом з кимось із офіцерів якраз ходив по палубі. Це була людина середнього віку, дуже суворого виду. На ньому був одягнений дорогий камзол, і шкіряні штани.

— Кого це ти привів сюди, П'єр?

Фернандо представився і розповів капітану все точнісінько, як тільки що розповідав П'єру. Він кілька хвилин про щось радився зі своїми помічниками, а потім звернувся до Фернандо.

— Ким служив на своїй колишній посудині?

— Простим матросом, месьє.

— Гадаю, для тебе знайдеться робота. Поки допоможеш іншим тягати припаси з острова.

— Дякую.

Фернандо відразу ж приступив до своїх обов'язків. Разом з іншими матросами вони попрямували на острів. Фернандо розповів про велике озеро з чистою водою, яке знаходилося поблизу його колишньої хатини, на іншій стороні. Цим він не тільки зробив послугу своїй новій команді, а ще відвів їх від місця, де могли ховатися дикуни.

Увечері втомлений, але задоволений Фернандо повернувся на корабель. Води набрали достатньо, щоб продовжувати шлях. П'єр підійшов до нього і поплескав по плечу.

— Густаво, ти молодець, буде чим промочити горло. А то якось ходили ми ...

Капітан, щось гримнув, і не дав договорити П'єру. Поруч з капітаном стояв хтось із його помічників, і показував в сторону Фернандо. Легке тремтіння пробігло по його тілу. Здавалося він десь бачив цю людину.

Коли Фернандо підійшов до капітана, той про щось жваво сперечався з помічником. Він скоса подивився на Фернандо і пробурчав на нього

— Що, впізнав мене? Як і твої дружки, гадав що мене вже з’їли акули?

Мить Фернандо дивився на цю людину і не міг зрозуміти, про що він. А потім все ж згадав, за яких обставин з ним зустрівся. І ця зустріч була не дуже приємною як для Фернандо, так і для цього чоловіка. І сердитися на Фернандо він мав повне право.

  За місяць до того, як Фернандо з Габріелою збігли на острів. «Помста» захопила невелику французьку шхуну. Капітан, цього корабля хоробро бився проти корсарів але в кінці кінців, здався. Гулка  погодився залишити в живих всіх членів екіпажу. Але коли полонений француз відмовився допомогти піратам пробратися в одне прибережне містечко, корсар просто оскаженів, і наказав стратити бідолаху, і його офіцерів. Фернандо намагався відмовити Гуляку від страти. За це навіть сам ледь не поплатився.

Напроти Фернандо стояв якраз один з помічників того капітана. Дивом йому і ще кільком матросам вдалося втекти. Він витягнув шаблю, і приставив Фернандо до горла. Капітан спинив його.

Фернандо намагався щось сказати на свій захист. Але це були слова простого матроса проти слів знатної і шанованої людини.