Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

Човен не розлетілася на друзки, і продовжив йти до мети. Не минуло й хвилини, хоча для Фернандо вона здалася вічністю, як вони знесилені вийшли на берег. До Емека відразу ж підбігла щаслива Сетуни. Суперник Емека скорчив жахливу гримасу, і дуже недобре подивився на Фернандо. Неозброєним оком було помітно, що той вже сподівався на невдачу, а можливо і загибель Емека. Уже смакував, як дістане красуню собі в дружини. А тепер, коли друзі зуміли повернутися, у нього вже немає шансів.

Всі попрямували до поселення. Там розпочалась підготовка до весільного обряду. Негода давала про себе знати. Але це не зупинило свято, яке тільки починалося. Фернандо раніше не дозволяли заходити на майданчик навколо вівтаря, під час свят та обрядів. Тепер же, на прохання Емека та його нареченої Сетуни, він пішов разом з усіма.

Палало величезне багаття, навколо якого зібралося все плем'я. Жерці заспівали довгу пісню, після якої в центр вийшла Сетуни в супроводі батька. Все тіло дівчини було перев'язане травами і квітами. До них підійшов найстарший з жерців і почав говорити щось схоже на молитву.

Після недовгої паузи до них вийшов наречений, і опустився на одне коліно перед батьком Сетуні. Вони обмінялися кількома, репліками, після яких батько нареченої вручив хлопцеві довге спис. Натовп навколо заревів, а тим часом, Емек взяв за руку Сетуни, і вони попрямували до величезного кам'яного ідола. Жрець підійшов до них, і голосно закричав. Все навколо підхопили крик, який переходив то в виття, то в пісню. Після цього Емек, допоміг нареченій, позбавиться  дивної накидки, і вона постала перед ним зовсім голою.

Він взяв її за руку, і повів до їх нового куреню. Тепер вони були чоловіком і дружиною. А на галявині веселощі тільки починалося. Чоловіки били в барабани, а молоді дівчата танцювали навколо них, заманливо виляючи стегнами. Принесли частування і величезний чан з місцевою настійкою. За міцностю вона не поступалася доброму рому.

Фернандо був дуже радий, за Емека, який в цей час усамітнився зі своєю дружиною. Але самому веселитися не хотілося. Думки про свою кохану знову не давали спокою.

Непомітно він залишив свято, і вийшов на невелику галявину. Побродивши якийсь час він вирішив спуститися до берега. В темряві було важко йти по звивистій дорозі. Але щось кликало його на берег. Нарешті він вийшов на невеликий піщаний пляж, і сів на пісок. Буря на той час майже вщухла, вітер вже ледь колихав верхівки високих пальм. До нього долинув дивний плюскіт, який відволік від сумних думок. Як же він не помітив відразу? Вдалині виднілися обриси великого корабля, а в його сторону плив човен.

Миттєва радість, змінилася тривогою. По-перше невідомо чий це корабель, а якщо це знову Гуляка зі своїми головорізами. А по-друге, це можуть виявитися рабовласники, і тоді невідомо як йому, а ось його друзям буде дуже непереливки.

Бачачи, що човен вже близько, Фернандо сховався в кущах, сподіваючись дізнатися з якою метою ці люди прибули на острів.

Незабаром човен причалив, і троє міцних чоловіків зіскочили на берег.

Вони розмовляли французькою мовою, яку Фернандо трохи вивчив, коли ходив на торговому судні.

— Клята буря! Добре наша балія не постраждала. Хоча зупинку на цьому острівці зробимо, — сказав найстарший з них.

— Може ще дикунів знайдемо?

— Їх і так годувати у нас нічим, — відповів старий.

— Капітан каже, поповнимо запаси води, і йдемо до Нової Іспанії. Але думаю він не відмовиться розжитися кількома десятками дикунів. Чомусь здається на цьому острівці хтось є.

— Чув він збирався відправити загін на розвідку, — додав третій, — адже знаєш, як він обожнює темношкірих дівчат. Жан йому постійно з трюму дівок водив, а то ніхто не знає.

— Підхопити заразу! Зовсім здурів, — буркнув старий.

— Ну не скажи П'єр. Підхопити і в таверні від портової шльондри можна. Але тебе це ніколи не зупиняло.

Всі троє дружньо зареготали. Тихо, щоб трійця його не почула, Фернандо відповз від них, і діставшись до відомої йому стежки кинувся до поселення. Прибульці тим часом розпалили багаття, але далі йти не наважувалися.

Святкування було в самому розпалі, коли Фернандо дістався племені. Не відразу вдалося пояснити в чому справа. Дикуни не обертали ніякої уваги Фернандо.

Він кілька разів вигукнув на їх мові

— Небезпека! Прибульці! Рятуймося!

Але ніхто не відреагував. Чи то Фернандо переоцінив свої знання їх мови, або просто ніхто не звертав уваги. Нарешті Бомані, побачивши, що Фернандо намагається повідомити щось важливе, відвів того в сторону.

Його товариш все зрозумів. Він вийшов до вівтаря та загорланив своїм  про небезпеку. Святкування миттєво припинилося. Дикуни мов навіжені носилися в різні сторони. Збирали пожитки, шукали дітлахів,  воїни готувалися дати відсіч ворогові.

Минуло більше години, коли майже всі, прихопивши пожитки, попрямували до укриття. На чолі загону і в хвості йшли воїни, готові вступити в бій з ворогом. За лише їм відомою стежиною, шаман і вождь привели всіх до ледь помітного входу в печеру. Жінки з дітьми, зайшли першими. Потім настала черга чоловіків. Біля входу залишилися лише вождь, шаман, і троє воїнів. Серед них був і Бомані. Він про щось перемовляються з вождем.

— Жінка каже, що її велике дитя залишилося шукати маленьке дитя — сказав він Фернандо, — Я маю повернутися і врятувати дитину.

— Давай краще я, — недовго думаючи відповів Фернандо, — мене можуть прийняти за свого.

Фернандо сподівався не тільки врятувати дітей бідної дикунки, а ще на те, що йому вдасться знайти спільну мову з французами.

Після недовгих сперечань Фернандо відправився назад до табору. Однак Бомані пішов разом з ним. Що було все ж до речі, оскільки без нього, Фернандо не знайшов би дорогу.

Недалеко від табору вже були чутні вигуки французів. Фернандо і Бомані встигли першими. Дівчинка років десяти тримала за руку трирічного хлопчика. Той пручався, але все ж йшов разом з нею. Та кричала, благаючи йти швидше. Але малюк зовсім не розумів, яка небезпека чекає на нього та сестру. Нарешті вони побачила Бомані та Фернандо. Діти кинулися до здорованя. Той шепнув щось малюкові, після чого той трохи заспокоївся.