Сніжана Якимчик - Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик

Я не залишуся в цьому будинку. Я виберуся. У будь-який спосіб.

Я лягла на ліжко, втупившись у стелю, але думки не давали заснути. Вони крутилися в голові, сплітаючись у єдине: як втекти?

Я не знала, скільки часу минуло — хвилини, години? Але раптом почула звук. Тихий, ледь вловимий.

Хтось стояв за дверима.

Я завмерла, намагаючись прислухатися. Серце закалатало в грудях. Кілька секунд — і кроки віддалилися.

Даміан? Охоронець?

Я не знала. Але це означало одне: за мною стежать. Я стисла зуби. Треба діяти обережно.

Я повільно піднялася і підійшла до вікна. Шовкові фіранки м’яко ворухнулися від мого руху. Звідси відкривався вид на внутрішній двір: доглянутий сад, басейн, високий паркан… і охоронці, які час від часу проходжувалися територією.

Я знову сіла на ліжко, переварюючи інформацію. Добре. Думай, Еліано. Прямий шлях через двері чи вікно – відпадає. Охорона занадто пильна. Даміан…

Я задумалася.

Він був тим, хто контролював усе. Але навіть найсильніші люди мають слабкості.

Я повинна знайти його слабке місце.

Можливо, брат? Тео виглядав іншим. Чи можна його використати?

Або ж… грати роль. Я провела пальцями по ковдрі, відчуваючи, як у грудях росте лють.

Якщо я не можу піти силою, я використаю хитрість. Я змушу Даміана повірити, що він виграв. Що я скорилася.

А потім… Я завдам удару, від якого він не зможе оговтатися.