Івлін Во - Жменя праху

Трохи перегодя Тоні обізвався знову:

— Слухай, приїдь у цю суботу, гаразд?

— А чого ж. Приїду!

— Мені б дуже хотілося, щоб ти вибрався до нас. Я тепер рідко бачусь із давніми друзями... У нас, звичайно, буде повно гостей, але ж це тобі не завадить, правда?.. Ти ж товариський хлопець, Джоку... Тебе люди не дратують... А мене дратують просто до нестями.

Вони вихилили ще по келишку портвейну. Тоні сказав:

— Бачиш, у нас малувато ванних кімнат... та ти й сам знаєш: ти ж раніше часто приїздив до нас. Не те що ці нові знайомі — вони вважають мене занудою... Ти ж не вважаєш мене занудою, правда?

— Ні, старигане.

— Навіть коли я отак набрався?.. Ванні кімнати я б улаштував. Усе вже було підготовлено. Чотири нові ванні кімнати. Один чолов’яга навіть план був накреслив, коли це Бренді закортіло тієї квартири, тож із ванними з міркувань економії доведеться зачекати... Чиста комедія! Через Брендину економіку нам довелося вдатись до економії.

— Авжеж, комедія! Хильнімо ще портвейну!

Тоні сказав:

— Щось ти сьогодні розкис.

— Ще б пак! Ці кляті свині зовсім мене замучили. Виборці все пишуть і пишуть.

— Я теж був розкис, просто-таки геть розклеївся, а тепер наче вже відлягло від серця. Найкраще в такому разі — це добряче хильнути. От я й хильнув, і все як рукою зняло... Мені було з біса прикро: приїхав до Лондона, а мене й бачити не хочуть. Чиста комедія! Ти розклеївся, бо тебе підвела твоя дама, а я — через те, що моя не хоче когось підводити.

— Еге, комедія!

— А знаєш, я вже давно розклеївся... вже кілька тижнів... А чи не хильнути нам іще коньяку?

— А чом би й ні? Зрештою, на світі є не самі лише жінки та свині.

Вони хильнули коньяку, і Джок трохи повеселішав.

Раптом до їхнього столика підійшов посильний:

— Доручення від леді Бренди, сер.

— Гаразд, піду поговорю з нею.

— Дзвонила не леді Бренда, сер. Хтось подзвонив за її дорученням.

— Піду поговорю з нею.

Тоні зійшов у вестибюль до телефону.

— Серденько,— сказав він.

— Це містер Ласт? Я маю щось переказати вам від леді Бренди.

— Добре, з’єднайте мене з нею.

— Вона не може говорити з вами, вона тільки просила переказати вам, що, на жаль, ніяк не зможе зустрітися з вами сьогодні. Вона дуже стомилась і поїхала додому відпочити.

— Перекажіть їй, що я хочу поговорити з нею.

— Перепрошую, сер, але це неможливо. Леді Бренда вже лягла спати. Вона дуже стомилась.

— Дуже стомилась і лягла спати?

— Так.

— Але ж я хочу поговорити з нею.

— На добраніч,— почулося в трубці.

— Стариган налигався,— сказав Бівер, поклавши трубку.

— О господи! Мені страшенно прикро. Та що вдієш, коли він припхався без попередження!. Треба його провчити, щоб більше не викидав таких коників.

— І часто він отак?

— Ні, це щось новеньке.

Задзвонив телефон.

— Як ти гадаєш, це знову він? Мабуть, краще я візьму трубку.

— Я хочу поговорити з леді Брендою Ласт.

— Тоні, любий, це я, Бренда.

— Якийсь йолоп сказав, що мені не можна поговорити з тобою.

— Я попросила подзвонити тобі звідти, де я обідала. Ну як ти там, дуже весело?

— З біса тоскно. Я тут із Джоком. Його геть засмикали із свиньми. Можна, ми приїдемо до тебе?

— Ні, ні, любий! Тільки не зараз! Я страшенно стомилась і лягаю спати.

— Ну, то ми їдемо до тебе.

— Тоні, а ти не хильнув трошечки?

— Надудлився по саме нікуди. Ми з Джоком зараз приїдемо.

— Тоні, я не дозволяю. Ти чуєш? Я не хочу, щоб ви тут збили бешкет. Цей будинок уже й так має погану репутацію.

— Ми з Джоком пустимо ту репутацію за вітром, дай нам тільки приїхати.

— Тоні, послухай! Будь ласка, не приїзди сьогодні! Будь слухняним хлопцем і лишайся в клубі. Ну прошу тебе!

— Ми зараз же їдемо! — Він поклав трубку.

— О господи!— вигукнула Бренда.— Тоні просто не при собі. Подзвони до Брет-клубу, хай тобі покличуть Джока. Може, він буде розумніший.

— Я розмовляв з Брендою.

— Та я й сам здогадався.

— Вона вже дома. Я сказав, що ми завітаємо до неї.

— Чудово! Я давненько вже її не бачив. Дуже люблю Бренду.

— І я люблю. Вона славна жінка.

— Дуже славна.

— Якась дама просить вас до телефону, містере Грант-Мензіс.

— Яка дама?

— Вона не назвалася, сер.

Бренда сказала:

— Джоку, що ти зробив моєму чоловікові?

— Просто він трошки хильнув.

— Трошки? Він казна-що виробляє. Подумай, він погрожує приїхати. Я просто не витримаю його сьогодні, я зовсім виморена. Ти розумієш?

— Аякже.

— То вгамуй його, будь ласка, гаразд? Ти теж хильнув зайвого?

— Тільки крапелиночку...

— Господи, чи можна ж на тебе покластись!

— Я спробую.

— Виходить, на тебе мала надія. Добраніч... Джоне, тобі доведеться піти. Ці бешкетники щомиті можуть удертися сюди. В тебе є гроші на таксі? Візьми в сумочці дрібних.

— Це була твоя дама?

— Атож.

— Ви помирилися?

— Де там!

— Завжди краще помиритись. От тільки хильнімо ще по чарці коньяку — і зразу ж до Бренди.

— Ще одна чарка не завадить.

— Джоку, правда ж, тобі вже полегшало? Не можна розкисати. Я ось не розкисаю. То був розкис, а тепер уже в нормі.

— Так, зараз уже все гаразд.

— Тоді хильнімо ще по чарчині і гайда до Бренди.

— Згода.

Через півгодини вони упхалися в Джокову машину.

— Слухай, бувши тобою, я б не сів за кермо.

— Не сів за кермо?

— Нізащо. А то ще скажуть, що ти п’яний.

— Хто скаже?

— А той, кого ти переїдеш. Напевне скаже, що ти п’яний.

— А я і є п’яний.

— Тоді не сідав би ти краще за кермо.

— Таж такий світ іти!

— Візьмімо таксі..

— К бісу! Я любісінько можу сісти за кермо.

— Краще зовсім не поїдемо до Бренди.

— Ні, це не гаразд,— заперечив Джок,— вона на нас чекає.

— Я не можу чалапати пішки хтозна-куди. Та й, по-моєму, їй не дуже кортить