Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

зі співавторів підручника. На суді він заявив, що такі дії зачіпають почуття авторів підручника і навіть натякнув, що може подати зустрічний позов 77. Шрайбери справу програли, але промовистим є сам факт, що у ХХІ ст. можливе повторення «мавпячого процесу».

У США і сьогодні багато активістів вимагають, щоб у шкільних підручниках щонайменше повідомляли про те, що ця теорія не єдина, і наполягають на тому, щоб до учнів також доносили і теорію розумного задуму. У 2004 р. в італійських ЗМІ можна було побачити заголовки на кшталт «Шкільна реформа Моратті виключає Дарвіна з навчальної програми» 78. Йшлося про реформу освіти, яку проводила тодішня міністерка освіти в уряді Сільвіо Берлусконі Летіція Моратті. Звісно, Дарвіна не виключили, і навіть можливий задум пані Моратті таке зробити особливо нікуди не просунувся, про що свідчить відсутність особливої уваги з боку міжнародної преси. Однак у контексті конспірацистського світогляду ці приклади цікаві не як умовне протистояння між креаціоністами та дарвіністами. Такий підхід зводить наукову теорію про походження людини до когорти, яку опоненти називають дарвіністами, на боці якої, виявляється, стоїть держава з її можливостями, відповідно боротьба ведеться за якусь альтернативу. Втім охрестити альтернативним знання, яким із широкими верствами населення намагаються поділитися конспірологи, можна лише з натяжкою. Створення життя на нашій планеті якоюсь вищою розумною сутністю, є теорією, яку поділяють люди, що дотримуються певної релігійної традиції, а те, що її не включають до обов’язкової шкільної програми, не означає заборони. Зазвичай у підручниках згадують альтернативні теорії з приміткою, яку з них станом на зараз підтримує більшість наукової спільноти, а яку відкидає. Конспірологи можуть вбачати злий задум у «приховуванні» альтернативних версій, але їхня доступність і відомість не дозволяють нам говорити про заборону джерел, у яких ці версії викладені.

«Про це вам не розкажуть у школі», «про це ви не дізнаєтеся з підручників», «в університеті такого не викладають» — зазвичай саме з таких фраз починається виклад не просто альтернативної точки зору, а прихованого знання. Інколи такі повідомлення підсилюють попередженням, що, мовляв, це відео хтось навмисно видаляє, щоб люди не дізналися «правди», тому мерщій його переглядати — і, мабуть, ретельно конспектувати. Уявлення про те, що десь є прихована інформація, якесь навмисне утаємничене знання, лежить в основі конспірацистського світогляду. Сам факт утаємничення, як пророцтво, що саме собою збувається, підсилює віру конспірологів у таємну змову, спрямовану на дезінформування населення у чиїхось зловісних цілях. Універсальні ліки від усіх хвороб давно винайдені, однак це ретельно від нас приховують. Інопланетяни давно серед нас, однак про це нам не повідомляють, а тим, хто хоче донести цю інформацію, навмисно затикають рота. Це працює і у зворотний бік: конспірологічне повідомлення може розпочинатися з історії про те, як хтось намагався поділитися цінним знанням із широким загалом, але з ним сталася трагічна (не)випадковість, тож тепер важливо, щоб заколотникам не вдалося зашкодити поширенню дуже важливої інформації.

Окремо варто назвати і забуте знання, до якого звертаються ті, хто пише альтернативні історії людства, вибудовує конспірацистські теорії історичних подій, пропагує альтернативні методи лікування, бо, мовляв, офіційна медицина калічить, а не рятує людей. У цьому разі на передній план виходять мотиви забування, бо якщо прадавні науковці вміли лікувати всі хвороби, комусь вигідно, щоб ми не пам’ятали їхніх методів лікування. Відповідно, конспірологи займаються тим, щоб, словами Віктора Януковича, нам про це «напам’ятати». На відміну від доказової медицини, що опирається на дослідження, основним аргументом на користь альтернативних ліків виступає сам факт «навмисного забування», який прирівнюється до змовницького приховування правди.

«Теорії змови, розповіді про викрадення прибульцями, астрологія, міські легенди, книжки з самодопомоги, плітки, практики нью-ейдж. Є велика спокуса на запитання: що таке популярні знання — відповісти кількома прикладами. Але насправді це буде не відповідь на запитання; це лише ілюстрація до відповіді, якої немає» 79 — так пише Клер Берчелл у книжці 2006 р. «Знання стають популярними: від теорії змови до пліток», хоча українською важко влучно передати початок назви Knowledge Goes Pop, бо йдеться і про популярність, і про «попсовість» сучасного «популярного знання». Мабуть, окремим видом знання варто визначити те, що, мовляв, знаємо ми всі — у широкому розумінні слова. Ми знаємо, що є теорія про пласку Землю, або ми знаємо, що хтось не вірить у політ американців на Місяць тощо. Прикметно не те, що ми чули про такі версії, а те, що вони готують підґрунтя для наших сумнівів в інших видах знань, зокрема й через не завжди помітний нам механізм: якусь інформацію, почуту багато разів з різних джерел ми схильні оцінювати як правдиву, бо такою вона видається не тому, що нас переконали аргументами, а тому, що банальна кількість повторів створила образ «знання». Часто конспірологи посилаються саме на таке популярне знання, яке хтось десь поширив і, в результаті, його всі почули. Моїм улюбленим маркером для такого виду знання є вступний вираз «пройшла інформація…». Хто саме куди пішов, від кого і до кого — невідомо, але в царині популярного знання така інформація має всі шанси на закріплення.

Окремо варто згадати здоровий глузд у контексті того, що ми сприймаємо як знання, яке не піддаємо сумніву і яке, за визначенням, вважаємо «здоровим». На побутовому рівні та щодо речей і явищ нашого щоденного життя ми поділяємо уявлення про «нормальність» тої чи іншої поведінки людей, оцінюємо наші щоденні пригоди на роботі та вдома через вбудований у нас механізм здорового глузду. Ми враховуємо свій досвід, досвід інших людей, різні життєві історії, опираємося на успішні приклади поведінки та реакцій. Здоровий глузд, з одного боку, формується в результаті нашого досвіду (та його осмислення), але, з іншого боку, на його основі ми формуємо своєрідний проєкт майбутнього, бо передбачаємо, що здоровий глузд підкаже нам — та іншим людям, — як правильно вчинити за тих чи інших життєвих обставин. Події, які не вписуються в рамки наших уявлень, ми пропускаємо крізь фільтр здорового глузду, оцінюємо, аналізуємо і, можливо, доходимо висновку, що Білл Ґейтс, мабуть, не збирається поневолити людство через масову вакцинацію від ковіду. У цьому контексті примітно, що англійською мовою здоровий глузд — це common sense, тобто радше йдеться про спільне відчуття,