Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

даними відкритих джерел, зараз мешкає в Москві, використала у своєму титулярнику один з найвідоміших і найдавніших університетів світу з очевидних причин: якби вона назвала себе навіть двічі повним професором ДГТУ (Державного гуманітарно-технічного університету) у місті Орєхово-Зуєво, ми навряд чи були вражені.

Якщо про справжній рівень освіченості «матері світу» ПреобРАженську з її регалій ми дізнаємося вкрай мало, то один з найпопулярніших конспірологів у німецькомовному просторі Даніеле Ґанзер 67, який досліджує «державний тероризм», із задоволенням звинувачує НАТО в «українській кризі» та вирізняється низкою інших голосних заяв, пишається своїм науковим ступенем. Дисертацію, присвячену операції «Ґладіо» (кодова назва операцій НАТО на випадок вторгнення країн Варшавського договору до країн Західної Європи) під назвою «Таємні армії НАТО. Операція “Ґладіо” та тероризм у Західній Європі» він захистив у Базельському університеті 2001 р., і пізніше практично в усіх своїх виступах і публікаціях Ґанзер у той чи інший спосіб дає зрозуміти, що має науковий ступінь і вважає себе справжнім науковцем 68. 24 лютого 2017 р. на швейцарському каналі SRF під час передачі «Арена», темою якої були надійність інформації у ЗМІ та заяви Трампа 69, ведучий Йонас Проєр вступив у суперечку з Даніеле Ґанзером, указуючи на відверто конспірологічні тези про причини терористичного акту 9 вересня 2001 р. і демонстрацію відповідного світогляду. Серед аргументів на захист Ґанзер заявив, що про операцію «Ґладіо» він захистив дисертацію, і поцікавився у ведучого: «А на яку тему була ваша дисертація?» 70. Прикметно, що практично ж наступного дня телеканал мусив реагувати на численні скарги на нібито неприйнятну поведінку ведучого. Скарги надходили не лише зі Швейцарії і від самого Ґанзера, а й з інших країн 71, при тому, що дискусія відбувалася не дуже зрозумілим навіть для німецькомовних швейцарським діалектом німецької мови. Примітно, що навіть пристойні швейцарські ЗМІ писали про неналежну поведінку Йонаса Проєра, не дуже вдаючись у деталі тез самого «провокативного історика Даніеле Ґанзера» 72, і обмудсмен Швейцарського громадського мовлення (SRG), відповідаючи на 500 скарг, заявив, що ведучий повівся неналежним чином 73. Звісно, цей випадок демонструє, що наявність наукового ступеня від Базельського університету досі є гарантією того, що її гордий носій не впадатиме в конспірологічні марення.

Якщо порівняти історії про Вікторію ПреобРАженську та Даніеле Ґанзера, то можна помітити, що про деякі університети ми неодноразово чули, про деякі — ні, що, з одного боку, відображає досягнення та імідж одних закладів вищої освіти, але з іншого, є свідченням банального феномену: якщо ми не цікавимося чимось (приміром, всесвітніми рейтингами університетів), покладаємося на загальновідоме, популярне, з легкістю доступне для пригадування. За потреби ми можемо поцікавитися рейтингами університетів чи будь-яких інших організацій, але з процесом дослідження зробити щось подібне дуже важко, щоб не сказати неможливо. Пригадайте, як ви читали перелік припущень зі статті Джастіна Крюгера і Девіда Даннінга (якщо, звісно, читали, а не пробіглися поглядом). Хоча там нема формул чи складної фахової термінології (мабуть, за винятком «метакогнітивних навичок»), треба докласти деяких зусиль, щоб зрозуміти, що саме і для чого хотіли перевірити дослідники. Конспірологічні штудії іноді ще заплутаніші, бо мавпують науковий стиль і в цьому контексті тексти про теорії змови можуть бути справді «підступними». На жаль, інколи і справжні науковці схильні впадати в конспірологію.

Конспірологи не довіряють науковцям і тим даним, на які вони покликаються, коли пояснюють явища природи, людської психіки, механізми політичних процесів чи причини історичних подій. Вони в принципі з великим скепсисом сприймають конвенційне знання, тобто таке, щодо якого в науковій спільноті впродовж якогось часу сформувався консенсус. Сам факт, що пояснення якихось явищ вважається усталеним і не викликає серед наукової спільноти сумнівів, кидає конспірологам виклик. Метафорично можна сказати, що такі «факти» діють на них як червона ганчірка, що дратує, провокує, підштовхує до власних пошуків. Наявність консенсусу сприймається як мовчазна згода, як доказ змови науковців, а «глибинна держава» не просто підтримує цю змову, але й долучається до її поширення чи навіть нав’язування через освітні інституції. У 2009 р. світ святкував 200-річчя від дня народження Чарльза Дарвіна та 150-річчя від виходу його праці «Походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних рас у боротьбі за життя». У виданні «Український тиждень» 2009 р. Дмитро Губенко опублікував статтю «Спочатку був Дарвін» з підзаголовком «Еволюційна теорія вже 150 років провокує суперечки в цілому світі» 74, де чудово висвітлив протистояння креаціоністів, які вважають, що життя на нашій планеті було створене (звідси й назва), та дарвіністів. «Основним полем битви еволюціоністів і креаціоністів є доступ до молодих розумів, тобто освіта», — справедливо зауважує Губенко. У США їхнє протистояння має тривалу історію: у штаті Теннессі 1925 р. за ініціативою члена Палати представників штату, фермера та християнського фундаменталіста Джона Батлера ухвалили Акт Батлера, за яким у повністю чи частково фінансованих штатом закладах освіти заборонялося викладання будь-якої теорії, «що заперечує історію Божественного Творіння людини, як того вчить Біблія, і замість цього буде викладати, що людина походить від нижчих тварин» 75. Того ж року в кримінальному суді штату Теннессі в місті Дейтон розпочався суд над шкільним учителем Джоном Томасом Скоупсом із того самого міста за порушення Акта Батлера. В історію ця подія увійшла під назвою «мавпячий процес», на якому вчителя визнали винним і присудили до виплати штрафу в розмірі 100 доларів (найменший штраф, передбачений згаданим актом). Джон Скоупс за три роки до смерті таки застав скасування горезвісного закону: у 1967 р. учитель Гарі Скотт, звільнений за порушення Акта Батлера, домігся його скасування у Федеральному окружному суді міста Нешвілл.

У 2006–2007 рр. у Росії проходила «справа Шрайбер» [дата звернення: 05.10.2022]: учениця Марія Шрайбер та її батько Кирило Шрайбер подали позов до міністерства освіти та комітету з освіти Санкт-Петербурга. Вони заявили, що затверджений міністерством підручник з біології безальтернативно пропагував теорію Дарвіна та «насаджував атеїзм», що ображало почуття позивачів як людей віруючих, а самі уроки біології за цим підручником нібито завдали дівчині моральної шкоди, компенсації якої вони з батьком домагалися 76. До судового розгляду також був запрошений професор С. Г. Мамонтов, один