Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Новий будинок

Машина плавно загальмувала перед двоповерховим будинком, що стояв осторонь від інших споруд зграї. Він був значно меншим за головний дім, але затишнішим, оточений високими соснами. Його кам’яний фасад та велика дерев’яна веранда надавали йому відчуття надійності та спокою.

Кейт спочатку не зрозуміла, де вони. Вона очікувала повернутися в будинок, де жила минулого разу, але цей дім виглядав інакше. Вона зиркнула на Ділана, який уже вийшов з машини й підійшов, щоб відчинити для неї двері.

— Це не те місце, де я жила раніше, — вона звузила очі, оглядаючи будинок.

— І не буде, — спокійно відповів Ділан. — Ти житимеш тут.

Кейт підняла брову. — І що це за місце?

— Це будинок моїх батьків.

Її очі ковзнули по будівлі з новим інтересом. Вона не знала багато про родину Ділана. Він ніколи особливо не говорив про них, а вона не питала. Але зараз це місце, наповнене невидимими спогадами, викликало в ній цікавість.

— Твоїх батьків? — перепитала вона, обережно виходячи з машини. — Чому саме тут?

— Тому що це місце буде безпечнішим для тебе і дитини, — його голос був твердим, але в погляді можна було прочитати  внутрішню боротьбу. — Головний будинок завжди в русі. Там занадто багато перевертнів, а тобі зараз потрібен спокій. Тут ніхто не турбуватиме тебе без дозволу.

Кейт вдивлялася в його обличчя, намагаючись зрозуміти, чи є в його словах ще щось, крім очевидного. Він ніколи не говорив про своїх батьків, але зараз він привіз її саме в їхній дім. Це було значущим кроком.

— І як давно цей будинок пустує? — запитала вона, обережно проходячи на ґанок.

Ділан зупинився на мить, перш ніж відповісти:

— Відтоді, як їх не стало.

Кейт здригнулася, але не стала нічого говорити. Вона не знала, як загинули його батьки, але судячи з його тону, це була болюча тема. Вона кивнула, даючи зрозуміти, що зрозуміла, і відчинила двері.

Всередині було чисто, хоча й відчувалося, що тут давно не жили. Повітря мало легкий присмак пилу, але загалом дім виглядав доглянутим. Усе було акуратно розставлено, як ніби власники ось-ось повернуться.

— Хтось доглядав за цим місцем? — запитала вона, проходячи далі.

— Я, — просто відповів Ділан. — Я не міг дозволити йому занепасти.

Кейт зупинилася, поглянувши на нього через плече. Це місце явно мало для нього більше значення, ніж він зізнавався.

— Якщо ти думаєш, що це змусить мене змінити своє ставлення до тебе, то марно, — сказала вона, хоча в її голосі не було тієї гостроти, що зазвичай.

Ділан усміхнувся кутиком губ.

— Навіть не сподівався.

Ділан провів Кейт через просторий коридор, де високі дерев'яні панелі відлунювали кожен її крок. Вона уважно розглядала деталі інтер'єру — старовинні картини, масивні двері, різьблені поручні сходів. Усе це виглядало набагато величніше, ніж у тому будинку, де вона жила раніше.

— Це справді твоє дитинство? — запитала вона, ковзаючи пальцями по гладкому поручню.

— Так, — відповів Ділан. — Але я не часто тут бував. Після смерті батьків цей будинок стояв порожнім. Ніхто не наважувався сюди заходити.

— Чому? — Кейт здивовано глянула на нього.

— Тому що він несе в собі історію. А історії можуть бути обтяжливими, — його голос звучав незвично стримано.

Кейт хотіла було запитати ще щось, але Ділан відчинив двері однієї з кімнат і зробив крок убік, пропускаючи її вперед.

— Це твоя кімната.

Кейт зайшла всередину й завмерла. Кімната була просторою, світлою, але водночас мала в собі щось... чужорідне. Велике ліжко з темного дерева, старовинна шафа, важкі оксамитові штори — усе це здавалося ніби частиною минулого.

— Не схоже, що хтось сюди заходив, — зауважила вона, торкаючись поверхні столу, де майже не було пилу.

— Я велів підготувати її для тебе, — відповів Ділан.

Кейт сіла на край ліжка, подивилася на нього й ледь помітно всміхнулася:

— То що тепер? Я тут як ув'язнена чи як гостя?

Ділан наблизився, опустивши голос:

— Ти тут як моя майбутня дружина.

Кейт пирхнула, зітхнула й відкинулася назад, розуміючи, що суперечка на цю тему безглузда. Вона знала одне: цей будинок приховує більше, ніж здається на перший погляд. І рано чи пізно вона дізнається, чому саме Ділан привів її сюди

Ділан трохи помовчав, а потім додав:

— Ен буде жити із тобою. Вона скоро приїде і приготує тобі поїсти. Відпочивай із дороги.

Кейт лише кивнула, не питаючи зайвого. Вона не знала, чи добре це, чи погано, але їй доведеться прийняти нову реальність.

Ділан ще мить дивився на неї, ніби вагався, чи сказати щось іще, але зрештою лише коротко кивнув і вийшов, зачинивши за собою двері. Його кроки стихли в коридорі, і Кейт залишилася сама.

Вона лягла на ліжко, вдивляючись у стелю. Її очі поступово злипалися, думки плуталися, а тіло розслаблялося під м'якою ковдрою. Незабаром сон огорнув її, і Кейт поринула в темряву, де її чекали сни, сповнені тіней минулого та передчуття чогось невідомого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍