Prosto Chelovecek - Charmed.Rebirth Of A Legend.Part 1., Prosto Chelovecek

ГЛАВА 15. ЗАМОК ГРАФА ДРАКУЛИ

ГЛАВА 15. ЗАМОК ДРАКУЛИ.

Замок Дракули — велична пам'ятка архітектури, яка розташована на горі Сокіл у Трансильванії. В ньому творив свої темні справи безсмертний вампір Влад Цепеш Дракула. В той час, як чародійки готувалися до своєї подорожі в замок, прибув один з морокунів — ГАРГУЛЯ-Богл. Богл — близький родич гоблінів, високий і сильний, з великими гострими іклами та отруйними кіхтями. Він прибув сюди за дорученням демона — здобути перстень Дракули.

— Чого тобі треба? — запитав Дракула.
— Мене прислав до вас Гаргуль — відповів Богл — йому потрібен ваш перстень.
— Навіщо це йому? — відгукнувся Дракула.
— Перстень є смертельною реліквією, за якою полюють чародійки — сестри Холлівелл.
— Здобути перстень може лише та відьма, яка зможе пожертвувати своєю свободою задля порятунку інших. Я тобі нічим не допоможу, тож забирайся, тварюко, поки ще живий!

Богл неочікувано спробував напасти на Дракулу і силою відібрати перстень. Йому вдалося зачепити перстень, який злетів з середнього пальця вампіра і впав на підлогу. Дракула такого не очікував і, оговтавшись, схопив Богла і викинув його у вікно.

Чародійки вже завершили свої приготування. Ван Хелсінг осідлав коней і чекав, поки всі зберуться.
— Треба всім нам випити ось це зілля, яке зробить для кожного з нас клон. Ми поїдемо через ліс, а наші копії — через гори, — сказала Пайпер і роздала кожному по пляшечці зілля.

Всі присутні його випили, і за мить кожен стояв біля свого клона.

— Хто є хто? — запитав старійшина.

— В клонів немає перстнів і вони не такі розумні, як ми, — відповів Дін.
— Вирушаймо, — сказав Джон — нам не можна гаяти часу.

Всі присутні разом з клонами сіли на коней і помчали по дорозі, яка вела до Трансильванії. Через три години вони зупинилися на роздоріжжі.

— Дорога наліво веде в ліс, направо — в гори, — сказав Ван Хелсінг. — Ми звернемо наліво, а наші клони — направо.

Вони розділилися і поїхали кожен у своєму напрямку. Клони поїхали по горах, але не проїхали й півгодини, як перед ними постали Гарпії і морокуни. Морокуни скинули свої арбалети і націлилися на них.
— Дурні, ваші стріли для них нестрашні, адже в них є захисні перстні, — сказала одна з Гарпій.
— В них їх зараз немає, — відповів Богл, який після зустрічі з Дракулою вирушив на зустріч чародійкам.

За його командою морокуни вистрілили своїми отруйними стрілами. Стріли цього разу не перетворилися на порох, а дістали свою ціль. Клони раптово зникли, і стріли застрягли в деревах.
— Прокляття, нас ошукали! Кляті відьми! Вони напевно вирушили іншою дорогою! — сказав Богл. — Треба їх на ній перехопити.

Відьми поїхали через ліс. Вони заїхали в глиб лісу, стало темно. Над лісом зійшов повний місяць.

— Підходящий час для подорожей, — сказала Пейдж. 
— Треба бути напоготові. Адже невідомо, хто чи що може на нас напасти, — сказав Джон.

Раптом ліс окутав густий білий туман. З кожною секундою він ставав все густішим. За кілька хвилин він окутав весь ліс. Сестри приготувалися до оборони.
— Вам передає привіт Гаргуль, — почулося з темряви. — Прийміть його подарунок!

Ліс освітлився яскравим світлом, яке почало розсіювати туман. На галявині з'явився Кастіель, він був не сам.
— Я їх зупиню, — звернувся він до чародійок. — У Морокунів переді мною є борг, який я хочу їм віддати. Їдьте до Дракули і здобудьте той перстень.
— Чому ми маємо тобі вірити, адже ти нас зрадив? — відповів Дін.
— Немає часу пояснювати, — відповів Кастіель.
— Дурні відьми, перстень все одно вже в мене, ось подивіться на нього перед смертю! — втрутився Богл.
— Я тебе розчарую, — відповів янгол. — Це не той перстень, який тобі потрібен. Перстень Дракули так і залишився на його вказівному пальці. Поспішайте. Це моя битва!

На галявині з'явилися Валькірії — озброєні янголи в обладунках, високого зросту, з мечами, які здатні вбити будь-що і будь-кого. Морокуни приготувалися до битви. Ліс пронзили гучний свист і лопотіння крил. Перед Валькіріями постали Гарпії. Їх було шість. Чародійки пришпорили коней і рушили до замку Дракули. Ліс потрясли гучні крики, свист стріл і лязкіт зброї.

Пайпер зупинила свого коня і повернула на галявину, де відбувалася битва.
— Пайпер, почекай! Що ти надумала? — крикнули їй сестри, і помчали до неї.

Вона виїхала на галявину. На ній уже нікого не було, крім вбитих Гарпій, арбалетів Морокунів і двох поранених Валькірій. Кастіель зник разом з іншими.
— Лео, зціли їх, — звернулася Пайпер до світлоносця, за сумісництвом свого чоловіка.

Лео злізши з коня підійшов до янголів і витягши стріли, почерзі їх зцілив.
— Дякуємо, що вилікували нас, — відповіли Валькірії.
— Ми вам дуже вдячні за допомогу в битві проти Морокунів, — відповіла Пайпер.
— Не нам дякуйте, а Кастіелю. Це він привів нас сюди. Без нього ви б загинули.
— До речі, а де сам Кастіель? — запитав Дін.
— Поки ми билися з Морокунами, він прийняв битву проти Гарпій. Його оточили шість Гарпій. Він мужньо бився. Його оточило світло, і ось всі вони мертві. Після битви Валькірії зібралися в Мармуровий ліс. Кастіель лежав поранений і стікав кров'ю. Вони спершу взяли його. 
— Незабаром вони повернуться по нас, — відповіли янголи.

Ліс знову освітило світло, і перед ними постали знову Валькірії.
— Де Кастіель? — запитали сестри. — Він живий?
— Він поранений і втратив багато крові, але загрози життю немає, — відповіли янголи.
— Вам треба здобути той перстень. Якщо буде потрібна наша допомога, просто потріть ось цей камінь, — і один з них простягнув чародійкам маленький мішечок з коштовним каменем.
— Це вам подяка за врятоване життя нашим братам. За Кастіеля не хвилюйтеся, ми про нього потурбуємося.

Ліс знову осяяло світло, і янголи зникли.

— Пайпер, треба поспішати, ми майже на місці, — сказав Лео, пришпорюючи свого коня.

Вони залишили галявину і помчали далі, до замку Дракули. Ліс навколо них дедалі густішав, але чародійки, схоже, не звертали на це увагу. Всі були зосереджені на одній меті — перстень мав бути в їхніх руках, і вони не збиралися зупинятися на шляху до його здобуття.

Прибувши до замку, вони побачили високі стіни, вкриті мохом, і великі дубові ворота, які були відкриті, ніби запрошували гостей. Пайпер здивовано поглянула на своїх сестер.
— Ти не відчуваєш цього? — запитала вона.
— Що саме? — відповіла Пейдж.
— Це... якесь магічне поле. Я відчуваю, як магія тут занадто сильна. Не така, як ми звикли...
— Це замок Дракули, — сказала Ван Хелсінг. — Не дивно, що місце наповнене такою потужною магією. Будьте обережні.

Чародійки та їхні супутники підійшли до вхідних воріт, які тихо відчинилися перед ними, немов запрошуючи увійти. Вони рушили всередину.

Палац був темний і холодний. Старі кам'яні стіни, покриті павутинням, створювали відчуття, що час тут зупинився. Пройдя через кілька кімнат, вони дісталися до величезної зали, де побачили постать Дракули, який сидів на троні.
— Здобудете ви перстень чи загинете тут? — його голос був глухим і холодним.
— Ми прийшли за перстнем, — заявила Пайпер, підходячи вперед.
— Ви сміливі, але не розумні, — відповів Дракула, піднявши одну брову. — І якщо ви думаєте, що цей перстень вам допоможе, ви сильно помиляєтеся. Це не просто магічний предмет. Це — частина моєї сили, частина мене самого.

Він зробив жест, і раптово перед ними з'явилося кілька фігур, які здавалося, випромінювали холод і темряву. Морокуни і гарпії з'явилися із тіні, готові до бою.

— Підготуйтесь, — прошепотіла Пейдж, готуючи свою магію.

Бій почався миттєво. Відьмам довелося застосувати всі свої сили, щоб протистояти численним ворогам. Лео і Ван Хелсінг боролися разом, утримуючи ворогів на відстані.

Пайпер і Пейдж зосередилися на Дракулі. Вони знали, що лише він володіє ключем до перстня.
— Ти не переможеш, — сказала Пайпер. — Ти вже давно мертвий, твоя магія має межі!

Дракула засміявся. 
— Ти не розумієш, чим я є насправді. Ця магія — це частина мене. Вона вічна. Я не мертвий, я лише в іншому вимірі, в іншому світі, і цей перстень — це те, що тримає мене живим.

Усі разом знову атакували, і потужні спалахи магії рвали повітря. Але Дракула не здавався. Він підняв перстень, і його сила здивувала навіть відьм. Час ніби зупинився, і вони опинилися в іншому просторі — в самому серці його магії.

— Вибір за вами, — сказав Дракула, стоячи перед ними. — Прийміть мій дар або загиньте. Ви не зможете забрати перстень без наслідків.

Час настав, і чародійки мусили вирішити, як їм діяти далі. Вони знали, що цього разу їхній вибір визначить не лише їхню долю, а й долю всього світу...
Пайпер, не відводячи погляду від Дракули, ледь чутно прошепотіла:
— Він намагається затягнути нас у свою гру. Ми не можемо дозволити йому контролювати ситуацію.

Пейдж злегка кивнула, стискаючи в руці магічний амулет. Вона добре розуміла, що їхня сила була значною, але не безмежною. Дракула володів магією, яку вони ще не зустрічали раніше, і це робило його ще небезпечнішим.

— Якщо ми хочемо отримати перстень, — заговорила Фібі, — нам потрібно знайти його слабкість.

Дракула, ніби прочитавши її думки, посміхнувся і зробив крок уперед.
— Ви шукаєте мою слабкість? — його голос лунав, наче відлуння в пустоті. — Але чи знаєте ви, що цей перстень — це не просто артефакт? Це частина мене, і здобути його може лише та відьма, яка пожертвує своєю свободою заради порятунку інших.
— Що? — здивовано перепитала Пейдж.

Настала гнітюча тиша. Дракула із задоволенням спостерігав, як чародійки переварюють його слова.
— Якщо хочете перстень, хтось із вас має залишитися тут… назавжди, — продовжив граф, перехилившись уперед.

Пайпер вже хотіла щось сказати, але Прю зробила крок уперед.
— Я згодна, — спокійно промовила вона.
— Прю, ні! — вигукнула Фібі.
— Відпустиш усіх, крім мене, — впевнено додала вона, і в її очах з'явилася непохитна рішучість.

Дракула всміхнувся і кивнув. Магічна сила відійшла, двері замку розчинилися, і Пайпер, Фібі, Пейдж та інші виявилися вільними.

— Це не кінець, — прошепотіла Фібі, коли вони виходили.

Щойно остання людина перетнула поріг, двері зачинилися. Прю залишилася сама.

— Думаєш, ти виграла? — Дракула підійшов до неї, вдивляючись у її обличчя.
— Ні, — відповіла Прю, — але ти вже програв.

Вона закрила очі, і її тіло почало світитися. Астральна проекція Прю виринула з неї, тримаючи у руках дві срібні шпаги.

— Привид… — прошепотів Дракула, зробивши крок назад.

— Тільки привид може тебе вбити, — відповіла вона, спрямовуючи шпагу прямо в його серце.

Пайпер, Фібі та Пейдж стояли біля замку, намагаючись щось придумати. Вони не могли просто так залишити свою сестру.

— Валькірії! — згадала Пейдж і витягнула камінь, який їм дали воїтельки.

Троє чародійок зосередилися, направляючи свою магію в артефакт. Через мить перед ними з'явилися Валькірії, у своїх обладунках, готові до бою.

— Допоможіть нам! — вигукнула Пайпер.

Без слів Валькірії піднялися в повітря і рознесли зачаровані двері замку. Чародійки кинулися всередину й побачили останні миті битви.

Прю рухалася блискавично, її шпага створювала срібні спалахи в повітрі. Дракула відступав, його магія не діяла на привида.

— НІ!!! — завив він, коли лезо срібної шпаги проштрикнуло його серце.

Його тіло затремтіло, почало розсипатися на попіл, а темрява, що огортала замок, почала відступати.

— Перстень, — прошепотіла Пейдж, і з попелу на її руці у світлі сфери з’явився артефакт.

Замок почав руйнуватися.

— Треба тікати! — вигукнув Лео.

Чародійки та Валькірії кинулися до виходу. Камені сипалися, стеля осипалася, а зали заповнювалися пилом і уламками.

Коли вони вибігли на подвір’я, там їх чекали коні, яких вони залишили біля воріт.

— По конях! — скомандувала Пайпер.

Вони швидко осідлали своїх скакунів і помчали геть, поки за спиною замок Дракули розвалювався на руїни.

Попереду був шлях до старійшини Леона… та нові випробування.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍