Ірина Бондарчук - Принцеса тіней, Ірина Бондарчук

Танок зі смертю

Ніч була густою, як чорнило, і тиша, що нависла над містом, здавалася неприродною.

Еліана стояла біля входу до храму занедбаних богів, відчуваючи, як її серце калатає в грудях. Кам'яні арки зяяли пустотою, немов паща велетенського звіра, готового проковтнути її без сліду.

Рейвен торкнувся її руки.

— Ми не мусимо цього робити.

Еліана глянула йому в очі.

— Але я мушу знати правду.

Рейвен стиснув губи, але нічого не сказав.

Вони увійшли.

Храм зустрів їх моторошною темрявою.

Старі статуї давно забутих богів стояли вздовж стін, їхні обличчя стерлися часом, а тіні від факелів змушували їх ворушитися у напівтемряві.

На самому центрі залу стояв Кассіан.

Він був не сам.

Навколо нього рухалися постаті в темних плащах. Вони кружляли у мовчазному ритуальному танці, їхні руки то змикалися, то розпліталися, створюючи примарний візерунок.

— Що це за вистава? — голос Еліани був крижаним.

Кассіан усміхнувся.

— Це не вистава, моя дорога. Це посвята.

— Посвята у що?

Він повільно підняв руку, і тіні навколо завмерли.

— У те, ким ти завжди була.

Тієї миті щось змінилося.

Темрява заворушилася, і тіні зірвали свої каптури.

І Еліана побачила їхні обличчя.

Вона завмерла.

Бо серед них були ті, кого вона знала.

Ті, хто давно мав бути мертвим.

Ті, хто колись зрадив її.

І ті, кого вона любила.

Їхні очі горіли дивним світлом, а губи склалися у моторошні усмішки.

Кассіан ступив ближче.

— Ти готова приєднатися до свого справжнього народу? Готова згадати?

— Це брехня.

— Хіба?

Він простягнув руку.

— Танцюй зі мною, принцесо. Танцюй і дізнайся правду.

Еліана відступила, але Кассіан рухався швидше.

Його рука торкнулася її зап'ястя — і світ зник.

Коли вона розплющила очі, то вже не була у храмі.

Вона стояла посеред залитого місячним світлом бального залу.

Навколо неї кружляли пари, танцюючи під мелодію, що лунала нізвідки.

І серед них була вона.

Але не теперішня.

Її минуле "я".

У розкішній чорній сукні, з короною на голові.

І вона танцювала.

З ним.

З Кассіаном.

Світ закрутився.

Тіні минулого обіймали її, шепочучи слова, які вона не могла згадати.

А Кассіан схилився до її вуха.

— Ти належиш цьому світу. Прийми це.

Еліана відчула, як щось прокидається всередині неї.

Щось старе.

Щось небезпечне.

І тоді вона зрозуміла, що цей танок — не просто танок.

Це битва.

І якщо вона не прокинеться зараз…

Вона вже ніколи не повернеться.

Світ закрутився в шаленому вихорі музики, світла та тіней.

Еліана відчувала, як її ноги самі рухаються в такт мелодії, що лунала десь у глибинах її свідомості. Вона кружляла у цьому примарному балу, а її партнером залишався Кассіан.

Його пальці були холодними, але хватка міцною. Його очі палахкотіли темним полум’ям, що відбивалося у її власних.

— Що ти робиш зі мною? — прошепотіла вона, намагаючись опиратися силі, яка затягувала її дедалі глибше.

— Я нічого не роблю, принцесо. Я лише показую тобі те, що ти забула.

Він розвернув її у танці, і враз зал зник.

Вона опинилася у великому тронному залі.

Сотні свічок мерехтіли у темряві, кидаючи тіні на чорні мармурові стіни. Величезні вікна відбивали холодне світло місяця.

І на підлозі лежали тіла.

Кров блищала під світлом свічок, і в повітрі висів запах металу.

Посеред зали стояла вона.

Вона.

Але не теперішня.

Її минуле "я" — в чорній короні, з мечем у руці, покритій свіжою кров’ю.

— Ні… Це не я.

— Це ти. — Кассіан з’явився поруч, його голос звучав так, ніби він не просто знав цю сцену, а був її частиною.

Еліана похитала головою.

Вона не могла прийняти це.

Вона ніколи не була вбивцею.

Вона ніколи…

— Згадай, Еліано.

Світ затремтів.

Перед нею стояв чоловік — високий, з чорним волоссям і темними очима, які були наповнені болем.

— Ти знала, що так буде. — його голос лунав відлунням у її свідомості.

— Я… я не хотіла…

— Але ти зробила це.

Його тіло похитнулося, і він впав.

В її руці знову був меч.

Його кров стікала з леза на підлогу.

Її прокляли тієї ж ночі.

І все, що було далі, вона забула.

До цього моменту.

Еліана закричала.

Темрява навколо тріснула, як розбите дзеркало, і вона знову опинилася в храмі.

Вона впала на коліна, задихаючись, а її руки тремтіли.

Кассіан стояв поруч, спостерігаючи за нею.

— Тепер ти пам’ятаєш.

— Це… це брехня.

— Хіба?

Він простягнув їй руку.

— Тепер вибір за тобою, принцесо. Будеш боротися з тим, ким є, чи приймеш свою долю?

Еліана відчувала, як щось змінюється в ній.

Щось, що вона вже не могла ігнорувати.

І цей танок зі смертю ще не закінчився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍