Олександр Юрійович Есаулов - Полювання на мамонтів. Справа №8, Олександр Юрійович Есаулов

— Двадцять дві покришки — це як мінімум тонна вантажу. Покажіть мені легковик, який такий вантаж відвезе. А вантажопідйомність бусиків — три тонни і більше.

— Ну, звичайно! — вигукнув майор. — Як же я сам до цього не додумався!

— Авжеж! У підлозі зроблено отвір. Спинилися, щоб отвір був над люком, підчепили гачком покришку — і в машину. Ось тому вони й не можуть красти покришки без дірок. Елементарно, майоре! Ну, і, крім того… Я подумав, що люки на Паризької Комуни не встигли накрити новими покришками, але ви сказали, що їх накрили ще вчора. Значить, до ранку їх вже встигли вкрасти. Тепер на черзі — Інтернаціональна. Ось вони і їдуть…

— Чорт забирай… Ну, Миха! Ну, голова! Зараз ми їх візьмемо! У машину! Хутко!

— А що… — хотів запитати Мишка.

— Хутко, я сказав!

Усі миттєво вскочили в машину. Тепер уже ні Миха, ні Льоха не розуміли, що задумав майор. А той крутив кермо, уважно дивлячись на дорогу. Нарешті, він круто повернув праворуч і сховав машину у провулку.

— За мною!

Усі троє вискочили з машини.

— Я в формі, тому на вулицю показуватись не буду.

— Ага… Не хочете злякати? Тому й машину сховали?

— Ну, так! Он нова покришка, бачите? Якщо він тут зупиниться, то ми його й візьмемо на гарячому!

За кілька хвилин до люка під’їхав малопомітний сірий бусик і пригальмував, зупинившись просто над люком. Щось ледь чутно дзенькнуло. Тієї ж миті з провулка вибіг Слісаренко разом з друзями-детективами. Слісаренко з усієї сили смикнув за дверну ручку, але двері виявилися замкненими зсередини. Він рвонув двері кабіни — те саме. За кермом нікого не було. Усередині салону пролунав крик:

— Менти! Газу!

— Стояти! Міліція! — закричав Льоха.

За кермом з’явився водій. Скреготнула коробка передач, машина рушила. Слісаренко вихопив пістолет і вистрелив спочатку в переднє колесо, а потім у заднє.

— Глуши мотор! Відчиняй двері! Виходь! Інакше буду стріляти! — І для переконливості майор пальнув угору

У машині лайнулись, скреготнув замок, і двері повільно відчинилися.

— Ой… Та це зовсім не мамонти… Це ж мамонтиці! — сказав Льоха.

— А причому тут мамонти?.. — не зрозумів майор. — І ма… мамонтиці?..

З машини вийшли дві жінки!

— Отакої… — забурмотів майор. — Ніколи б не подумав, що таку справу можуть робити жінки! Як же ви?.. Через вас же люди могли загинути! Ви про що подумали?

— А про нас хто-небудь думає?! — закричала одна з жінок. — А ви пробували самі двох дітей піднімати?!

Друга жінка сіла на сходинку бусика й заплакала.

— А ось ви знаєте, хто такі мамонти? — зненацька запитав Миха.

— Як це, хто? — розгубився майор. — Мамонти, вони і є мамонти.

— Мамонти — це нецивілізовані слони.

— Нецивілізовані слони? Таки справді… Неголені… нечесані… Ха-ха! — змірявши швидким поглядом затриманих викрадачок каналізаційних кришок, реготнув Слісаренко.

— От мамонти теж… Не думали один про одного — і врешті-решт вимерли! Ось і вони… — Миха кивнув на жінок. — їм же байдуже, що буде з їхніми розумними побратимами, якщо ті навернуться у відкритий люк?

— О-о-от! Отже, нецивілізовані! А раз підіймають таке важке — значить, слони. А нецивілізовані слони — це мамонти. Отак! Як, до речі, й ті, хто про них повинен був подбати і цього не зробив.

Так закінчилося полювання на мамонтів.

На допиті жінки зізналися, кому і скільки здали кришок з каналізаційних люків. Поскаржилися на нужду, яка змусила їх розпочати такий брудний бізнес. Приймальника металобрухту, що все це організував, «накрили» в цей самий день.

Не можна сказати, що після цієї історії в Горобинівці зовсім припинили красти покришки з каналізаційних люків, але кількість крадіжок значно зменшилася. Ну, що тут скажеш… Мамонти, вони ж теж не відразу вимерли. А так, поступово. Тому що про інших мамонтів не думали…

Ну, й насамкінець про головне: Оксана Петрівна пробачила Миху та Льоху за те, що вони так безпардонно пішли з її уроку.

Хіба ж вона могла відмовити самому майорові Слісаренку!..

Як же то захопливо — бути детективом! собливо, коли ти школяр, а новий розшук просто сам іде тобі до рук. Але ж, як виявляється, страшенно небезпечно: стеження, гонитви, крадіжки і викрадення — усе, як у справжньому дорослому житті. Невгамовна трійця школярів, юні детективи з Горобинівки — Льоха Холмс, Миха Ватсон і Бонасьє викриває злочини, які виявились не по зубах навіть професійним слідчим. Ба більше, юні детективи помічають такі загадки і таємничі події, які, хоч і не обходять дорослих, проте можуть вартувати життя!

Кенінґова колекція. Справа № 1

Чорні археологи. Справа № 2

Як уполювати чупакабру. Справа № 3

Кіднепінг. Справа № 4

Справа честі. Справа № 5

Щурячий підступ. Справа № 6

Жіноча справа. Справа № 7

Полювання на мамонтів. Справа № 8

Державна справа. Справа № 9

Червоний півень під дахом. Справа № 10

Чорний ворон. Справа № 11

серія «Дитячий детектив»

Переклад Степана Андріійовича (з російської)

Оформлення Світлани ЄркО, Олени Ваніфатової, Федора Сергеєва

Художній редактор: Світлана Єрко

Редактор: Сашко Дерманський

Коректор: Тетяна Марцінко

© ПП «Видавництво «Теза». Видання, оформлення, оформлення серії, 2016.

ББК84.4УКР6 УДК 821.161 Авт. знак. Е84

154 стор. 84x108/32 Ум. друк. арк. 8,4

ІSВN 978-966-421-118-2

ISВN 978-966-421-097-0 (серія «Дитячий детектив»)