Страгозорый - Неправильний друг, Страгозорый

— Хіба таке можливо?

— Якщо досить добре постаратися, то вийде. Але треба бути досить обережним. Бо якщо додаш менше потрібних інгредієнтів - просто не спрацює. Якщо додаш забагато - людина або буде пам'ятати не те, що ти планував, або взагалі втратить усю пам'ять.

— Можна з тобою піти? Зараз всеодно особливої загрози від Віри вже нема. - Я подивилась нарешті на Гордона, який дивився кудись вперед, і той неохоче кивнув.

     Коли я слідкувала за тим, як чоловік повільно підходив до дівчини, десь усередині з'явились невеликі ревнощі. Бо за останній час він брав тільки мене на руки, хоч і один раз. Але я хитнула головою туди-сюди, проганяючи це відчуття. Зараз не час, да й ситуація не підходяща. 

     Віра різко відкрила очі й так само різко встала. Чоловік легенько здригнувся від несподіванки і відскочивши, руку вже поклав на катану. Але швидко заспокоївся, зрозумівши, що нічого поганого не сталося. Дівчина тим часом схопилась за голову, яка явно почала доволі сильно боліти. Подивившись на мене і намагаючись заспокоїти легеньким «масажем», тихо запитала:

— Де ми? 

— Ми... - Я непевно озирнулась по сторонах. - У лісі?...

— А що ми тут робимо? І чого ти тут, поряд зі мною?

— То довго пояснювати... - Я знову глянула на обличчя Гордона, сховане під маскою, і вже подумки запитала: - Треба їй щось розповідати чи пояснювати? Чи краще сказати, що вона ніби гуляла по лісу, і потім загубила свідомість через щось?

    Чоловік завмер на декілька секунд, дивлячись на мене у відповідь. А потім, кивнувши головою, тихо мовив:

— Так, якщо ми не розповімо їй абсолютно нічого, в скинемо все на твою відмазку, можливо дівчина щось запідозрить. А нам зайва увага не потрібна. Гадаю, що можна розповісти їй деякі речі й спробувати довіритися. Але тільки деякі! Зазвичай коли людей звільняють від контролю подібних мені, їх більше ніхто не зможе взяти під контроль, тому ніхто точно не дізнається, що я якось контактував з... Вірою, так? 

    Я легенько, ледь помітно кивнула головою і подивившись на дівчину,  глибоко зітхнула. Почала говорити:

— Якщо я розповім тобі деякі речі, ти обіцяєш їх тримати в таємниці? - Я подивилась у очі Віри, і та повагом кивнула головою, трохи примружившись. - Що ж, звісно, я не розповім тобі усе, що відбувається зараз заради безпеки одного свого друга, але все ж, розповім те, що можу. Увесь той час ти була під контролем одного зрадника. Ти його не бачила звісно, та й не пам'ятаєш цього, але факт залишається фактом. Мій знайомий один з тих людей, хто б'ється з подібними зрадниками.

    Я замовчала. Якийсь час Віра теж мовчала. Я розумію її, бо й сама колись опинилась у подібній ситуації, коли мені мало що було відомо, бо з Гордона ледь щось витягнеш, і дізналась про багато чого цікавого тільки недавно.

— А чому він - цей зрадник, - вирішив прийти саме до мене?

— Вони приходять на чисту ауру, яку можуть бачити. І чим чистіша твоя аура, тим більше подібних зрадників хоче захопити твоє тіло, щоб використовувати у своїх цілях.

— Що я робила, доки була під контролем?... - Обережно поцікавилась дівчина. - І чи зможуть мене потім ще захопити?

— На рахунок того, що ти робила - нічого особливого. Ми вчасно прийшли тобі так би мовити на допомогу. Принаймні, мій друг. А захоплення... Ні, тебе вже ніхто не зможе більше захопити. Слухай, ти якщо що додому дійти зможеш, чи тобі краще допомогти? 

— Я... - Віра на секунду зам'ялась. - Сама.

— Добре. А тепер будь ласка, спробуй забути усе те, що я тобі зараз понапатякала, і жити далі спокійним життям. Не повторюй моїх помилок. 

    Коли я вже розвернулась та хотіла піти, Віра різко схопила мене за руку.

— Стій! - Попрохала вона, і я зупинилась. - Я... Не знаю, чи правда це, але якщо вам коли-небудь буде потрібна моя допомога, то кажіть.

    Якийсь час я дивилась на її трохи знервоване обличчя. Потім повільно кивнула.

— Ми не можемо ризикувати кимось, але дякую за допомогу.

    Можливо, коли буде критична дуже ситуація, ми покличемо її на допомогу, хоча я не певна, що вона зможе нам з чимось допомогти. Бо я й сама нормально не можу, допомогти якось Гордону, що вже про неї казати?

 — Запитую в останній раз - ти зможеш сама додому дійти, чи тобі потрібна допомога? - Запитую трохи стурбовано. Все-таки, вона втратила свідомість, хоч і на декілька секунд.

— Я в нормі, не треба мені допомогати, дякую. - Відповівши це, Віра пішла швидким кроком геть.

    Я тим часом подумки звернулась до чоловіка:

— Як гадаєш, чи дійсно варто було їй щось розповідати та довіряти таку інформацію?

— Гадаю, що варто. Все-таки, раз той до неї присосався, дівчина секретів не вибовкне.