Юрій Тарнавський - Теплі полярні ночі, Юрій Тарнавський

роблять, і якщо їх покликати або якось розбудити, вони впадуть і, можливо, розіб’ються. Вважали, що вони хотіли потрапити на місяць, йдучи по доріжках світла, як по дорозі.

У місті була одна жінка, дружина видатного лікаря, яка, казали, ходила уві сні, і через це дехто її цурався, ніби в неї була заразлива хвороба чи вона скоїла якийсь непростимий злочин. Якось та жінка ходила з перев’язаною головою, і пішов поголос, що вона розбила голову, коли її розбудили під час ходіння уві сні. Часами я зустрічав її на вулиці, бліду й похмуру, і тримався тоді осторонь, щоб не заразитися.

Однієї ночі я прокинувся від того, що тато тряс мене, коли я намагався відчинити вікно в нашій спальні, залитій білим сяйвом, що струменіло крізь скло. Місячне світло сягнуло мого ліжка, змусивши мене встати, і, не усвідомлюючи того, я спробував вилізти надвір. Однак вставши, я розбудив батьків, і тато, побачивши, що я роблю, вискочив з ліжка та вчасно мене схопив.

Не знаю, що я зробив би, якби спромігся вибратися надвір, але пам’ятаю, що бачив поле за бабиним садком, біле від місячного сяйва. Над полем здіймалася величезна піраміда світла, і, ймовірно, я планував видертися тою пірамідою до самого місяця.

Попри переляк через те, що сталося, я водночас у глибині душі пишався собою. Я завжди прагнув бути відмінним від інших, і то був доказ, що я таким і був.

5

Пан Атрамент?

Пан Атрамент був фотограф, бабин знайомий, і його добре пізнав я сам. Він мав багато книжок і дозволяв мені роздивлятись їх і брати додому.

Він жив сам у хаті неподалік від бабиної зі своєю великою чорною сучкою, яку кликали Камера Обскура, або просто Обскура. Вона була стара й лагідна, переважно спала, витягнувшись на підлозі, майже злившись із нею, як калюжа води. Влітку вона полюбляла спати надворі, під кущами аґрусу, що тягнулися довгим живоплотом біля стіни хати. Я любив аґрус і наїдався ним досхочу, коли відвідував пана Атрамента, та він ним не опікувався і не збирав, тож перезрілі плоди просто падали на землю, утворюючи великі мутно-жовті калюжі. Однак Обскурі вони чомусь подобалися — вона обирала найбільшу, зручно в ній умощувалась і засинала. Якщо було покликати її в цей час, вона поблажливо розплющувала великі сумні очі з широким білим ободом навколо райдужної оболонки, дивилася на тебе секунду-дві, і знову їх заплющувала, поринаючи назад у свою розкішну старечу дрімоту.

Пан Атрамент іноді брав мене із собою до затемненої кімнати з червоним світлом і показував, як проявляють світлини. Мене вразило, як він чаклував, змушуючи складні образи поставати з нічого на білій поверхні паперу — ніби фокусник у цирку, що витягає речі просто з повітря. Мені було цікаво за цим спостерігати, але ніколи не хотілося спробувати самому. Я любив світи, створені зі слів.

Стереоскоп?

Пан Атрамент багато подорожував Європою і, крім книжок, мав значну фотоколекцію зі своїх мандрівок, яку треба було переглядати за допомогою стереоскопа.

Світлини ці були охайно складені в дерев’яні коробочки, по дві однакові на кожній жорсткій картці, і якщо було вставити їх у стереоскоп і поглянути, можна було побачити крихітний справжній світ, у який, здавалося, можна було потрапити й там жити.

Були там були світлини Парижа з височезною залізною вежею, церквами, мостами, площами з високими колонами або статуями посередині, широкий бульвар, обрамлений двома рядами дерев, з великою аркою в кінці; фото Рима з його церквами та стародавніми руїнами; краєвиди Лондона з довжелезною спорудою вздовж ріки, із квадратною вежею з одного боку, на вершечку якої був чималий годинник; один невеличкий прекрасний палац у Німеччині, Ляйпциґ з музейною художньою колекцією та багато інших.

Я особливо вподобав світлини художньої колекції ляйпцизького музею і неодноразово просив показати їх мені, а одного разу серед інших знайшов світлини оголених жінок, які стояли, сиділи або лежали в різних позах. За винятком спогадів зі страти юдеїв, свідком якої я став, які час перетворив на розпливчасту пляму, спотворену ще більше величезними білими й чорними сніжинками, я ніколи раніше не бачив голих жінок, й образи, які я бачив у ту мить, шокували мене бездоганно білою шкірою, досконалою формою півкуль грудей, граційними вигинами клубів, а особливо — чорними трикутниками волосся нижче живота, де сходилися ноги. Я відчував, що мені не слід було цього робити, але я роздивлявся й далі. Почуття, викликані світлинами, не скидалися ні на що з раніше відчутого, і я просто не міг відірватися.

Якоїсь миті, зайнятий переглядом, я зрозумів, що пан Атрамент стоїть позаду і спостерігає за мною. Він, імовірно, стояв там деякий час, доки я цього не усвідомив. Зіщулившись, я повернув голову до нього, міркуючи, як вибачитися, але раптом відчув, що він поклав руку мені на плече, і почув, як, м’яко розсміявшись, він сказав своїм низьким голосом, що мені не треба було хвилюватися і я можу дивитися й надалі. Споглядати оголене жіноче тіло — то не гріх. Як і роботи з музейної колекції, воно — чудовий мистецький твір.

Ти хлопець, вів далі він, тож фото тобі сподобалися з інших причин, ніж художня краса. Коли виростеш, завершив він, то зрозумієш сам.

6

Ріки?

Через місто протікали дві річки: маленька — Вечір, яка більше скидалася на струмок і протікала, як я вже згадував, за бабиним домом, і більша — Наталка, яка перетинала центр міста. Вечір впадав у Наталку, а Наталка — у велику ріку, куди ми ходили перед війною, коли провідували бабу, про яку я теж згадував раніше. Однак разом ми вже ніколи туди не ходили, мабуть, через війну. Не був це час для пікніків.

Зазвичай тоді стояла гарна погода, і щодня всі два місяці шкільних вакацій, липень і серпень, я проводив з іншими хлопцями на Наталці, купався, ловив рибу і грався. Я йшов туди відразу після сніданку, приходив додому пообідати, повертався й залишався до вечері. Іноді ми вдягали плавки, та переважно бігали голими. Восени, коли наставав час повертатися до школи, я був кольору міді з голови до ніг, а волосся вигорало й ставало білим, як льон.

Я мав багато друзів, передусім однокласників, але моїм найкращим другом був Аскольд, мій одноліток, разом з яким ми навчалися. Майже весь час я проводив із ним.

Батько Аскольда працював головним інженером на місцевій електростанції, і вони жили у квартирі при підприємстві. Електростанція стояла на березі