КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

     Опівдні туман розсіявся остаточно, і допитливий Олень, із цікавістю, розглядав ліс, яким вони йшли. Дуби, липи, клени та тополі оточували мандрівників, час від часу рухаючи своїми лапами-гілками. Жрець важко дихав - він був доволі старий і не звик багато ходити. Хлопцю стало шкода старого. Але ж не міг Олень сам влаштувати для себе ритуал посвячення.

       Вони вийшли на сонячну галявину, вщент вкриту кульбабками. Жрець сів прямо у жовті квіти, витяг з торбинки манюнього темного глечика з медом та відкусив добрий шмат від коров’ячої печінки. Олень сів поруч та похнюпився. У шлунку голосно забурчало.

     - Це нічого, - підбадьорив Жрець та голосно зачавкав. – Пройдеш посвячення, будеш пити мед без ліку. – Він ікнув та, ніби вибачаючись, посміхнувся. – А потім поїдеш на південь, якщо захочеш. Але там дуже дикі народи. Вірять у тих своїх дурнуватих богів, про яких багато написано у їхніх сувоях, але називають їх інакше. Дурні! Ік!

       За годину вони рушили далі, і вже ввечері перед ними з’явилося Місце.

       Олень не знав, що саме він очікував побачити, але точно не простеньку діру у землі, яку прикривала вкрита мохом величезна брила. Щоправда, підійшовши ближче, хлопець помітив знаки Жерців на цій брилі, але від цього почуття, що його нахабно обдурили, не зникало. Все це більше нагадувало місце для поховання, ніж місце для посвячення.

     - Йди, пошукай хмиз, - наказав Жрець, а  сам почав витягати з своєї манюньої торбинки всілякі трави – для напою, який слід випити під час посвячення.

       Юнак поплівся шукати хмиз, розмірковуючи над тим: навіщо дорослому чоловіку треба терпіти муки голоду. Зрештою, Олень припустив, що ці страждання покликані загартувати характер парубків. І коли підступні вороги запропонують воїну зрадити рідне військо за кусень хліба, воїн із гордістю стримається та відмовиться.

        Судячи з всього, Жрець знайшов декілька гілок для вогнища і вже готував магічний напій.

      - А, це ти? – Обернувся старий до Оленя. – Зараз я зрушу цей камінь. Думаю, тобі буде цікаво подивитися. Але потім принесеш ще хмизу, - додав він, із сумнівом оглядаючи величезну купу, яку утворювали гілки дерев.  – Бо цього мені на цілу ніч не вистачить.

     Олень втомлено зітхнув і став дивитися. Жрець підняв свої худі руки до неба та виголосив якісь дивні слова – Оленя таким словам ще не вчили. Повітря потеплішало, а потім юнака огорнув справжній жар. Брила затремтіла, а потім дуже-дуже повільно зрушила у бік. І, - як ви вже здогадалися! – саме тут Олень побачив дірку у землі. Вірніше – яму. Яма була невелика – якраз щоб покласти туди дорослого чоловіка на повний зріст. Глибина ями була невелика: саме така, що в ній можна було лише лежати, або сидіти, але аж ніяк не стояти.

       Коли юнак повернувся із новою порцією хмизу, Жрець вже закінчив свої приготування. Він витягнув із своєї манюньої торбинки довгий темний картатий вовняний плащ та залізну фібулу, у формі черепа.  Олень відсахнувся: звичайно, це лише символічно – хлопець помирає (тому й череп), а чоловік народжується. Але, щось таки змусило юнака відмовитися від фібули.

    - Дякую, але я маю власну фібулу, - ствердив Олень та зафіксував драконячу мідну фібулу на синьому картатому плащі.

     Жрець  простягнув глиняний келих із напоєм, який, якщо вже казати правду, пахнув не дуже приємно.

     - Ось, випий. Тобі будуть снитися дивні сни, які будуть одночасно схожі на реальність та вигадку. Але ти не звертай на них увагу, це все - дія напою. В якусь мить, ти помреш, але потім переродишся знову: з хлопчика у дорослого чоловіка. Якщо все пройде, як треба, то завтра вранці я витягну тебе з цього Місця для посвячення живим та здоровим.

     - А якщо щось піде не так, як треба? – Перелякано запитав Олень. Жрець лише знизав своїми старими плечима:

      - Ти, або помреш, або збожеволієш.

      - Краще вже померти, - сказав Олень-оптиміст та влігся у яму. Від землі віддавало холодом, гниллю та хробаками. Хлопець здригнувся: якщо хробакам вночі захочеться проповзти по ньому, або кротам, чи польовим мишам влаштувати перегони, то він, Олень, не певен, як пройде посвячення.

     Моторошна брила зарухалася та закрила від напівпритомного хлопця рожево-фіолетове  вечірнє небо та довгі, високі стовбури зелених дерев. Олень закрив очі. Хлопець щойно виявив, що має таємничу хворобу – клаустрофобію.

      Жрець підкинув хмиз до багаття, простягнув до вогню руки та зітхнув.  Туман знову огортав цей  незнайомий ліс. З білих сутінок випірнула допитлива рогата голова оленя-тварини.

     - Жодного дня не вірив, що ти – магічна істота, - Жрець показав тварині свого довгого рожевого язика. Олень фиркнув, стукнув ратицею і зник. Земля затряслася, як від землетрусу, а може цей й був землетрус. Брила також затряслася  і, разом із місцем де спав Олень, провалилася у провалля.

    - А щоб тобі! – Вилаявся Жрець.