Джулія Кемерон - Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

матеріальному сенсі — від того мистецького середовища, в якому вони мали б можливість повністю виявити себе. Ці митці-тіні, які стали такими зовсім не зі своєї вини, чують віддалений поклик мрії, проте не можуть пробратися крізь культурний лабіринт, щоб віднайти її.

Щоб жити творчим життям, потрібно позбутися страху зробити щось неправильно.

Джозеф Чілтон Пірс

Якщо ви почуваєтеся недооціненим, сердитим чи спустошеним, це ознака того, що інші люди не відкриті для вашої енергії

Саная Роман

Для митців-тіней життя може наповнитися суцільним незадоволенням, відчуттям утраченої цілі і невиконаної обіцянки. Вони хочуть писати. Вони хочуть малювати. Вони хочуть стати акторами, композиторами, танцівниками... Проте вони бояться сприймати свій творчий хист серйозно.

Щоб вийти з царства темряви на світло творчості, митцям-тіням доведеться навчитися ставитися до себе розважливо. Їм потрібно обачно й обдумано плекати свою творчу дитину. Творчість — це гра, проте для митців-тіней навчитися дозволити собі гратися — важка праця.

Захищаючи внутрішню творчу дитину

Не забувайте, що ваш внутрішній митець — дитина. Віднайдіть і захищайте її. Вчитися дозволити собі творити — це як вчитися ходити. Творча дитина повинна спочатку навчитися повзати. Опісля цього будуть перші маленькі кроки і перші падіння — незугарні перші малюнки, перші фільми, які радше нагадуватимуть сімейні любительські зйомки, перші вірші, якими соромно навіть листівку підписати. Зазвичай, митець-тінь, який хоче відновити своє творче начало, використає ці ранні спроби, щоб переконати себе, що продовжувати далі немає сенсу.

Осуджувати власні ранні творчі спроби означає жорстоко поводитися із собою. Це відбувається по-різному: роботи початківців порівнюють з шедеврами інших митців, передчасно критикують чи показують друзям, схильним до надмірної критики. Простими словами, митці-початківці часто поводяться як досвідчені мазохісти. Мазохізм стає для них своєрідним мистецтвом, яке вони опанували давним-давно і удосконалювали протягом довгих років самобичування; ця звичка немов кийок самоненависті, яким митець може загнати себе назад у тінь.

Відновлювати своє творче начало потрібно повільно і обережно. Наша мета — залікувати старі рани, а не завдати нових. Не намагайтеся стрибнути вище голови! Без помилок не обійтися! Спотикатися — цілком нормально! Все це — перші кроки. Прогрес, а не досконалість — ось що ви повинні від себе вимагати.

Надто далеко, надто швидко — і ми можемо звести всі свої зусилля нанівець. Творче відновлення схоже на підготовку до марафону. Перш, ніж пробігти одну милю у швидкому темпі, ми повинні пробігти десять миль у повільному. Такий підхід може не сподобатися нашому самолюбству.

Ми хочемо стати видатною людиною — до того ж миттєво, — проте творче відновлення так не відбувається. Це недоладний процес, сповнений спроб і невдач, за який іноді вам може бути соромно. Безліч разів ми виглядатимемо непривабливо — ані для себе, ані про людське око. Нам потрібно перестати вимагати від себе постійно справляти лише хороше враження. Неможливо змінюватися на краще і гарно виглядати в чужих очах водночас.

Пам’ятайте: для того, щоб відродити у собі митця, ви повинні бути готові стати поганим митцем. Дозвольте собі побути новачком. Погоджуючись на готовність стати поганим митцем, ви отримуєте шанс бути митцем, і з часом, можливо, дуже хорошим.

Малювати — це пробувати домовитися з життям. Існує стільки ж рішень, скільки і людей.

Джордж Тукер

Коли я говорю це під час викладання курсу, то одразу ж спостерігаю захисну ворожу реакцію: «А знаєте, скільки мені вже буде років, коли я врешті навчуся добре грати на фортепіано/опаную акторську майстер-ність/почну малювати гарні картини/зможу написати вартісну п’єсу?».

Так, знаю... Рівно стільки ж, скільки вам буде, якщо не навчитеся.

Отож розпочнімо.

Ваш внутрішній ворог: основні негативні переконання

Зазвичай, коли ми заходимо у глухий кут у якійсь сфері свого життя, то перебуваємо там тому, що почуваємося у ньому безпечніше. Ми можемо не бути щасливими, проте знаємо точно, які ми — нещасні. Здебільшого той страх, який ми відчуваємо стосовно власного творчого начала — це страх невідомого.

Якщо я дійсно творча людина, що це буде означати? Що трапиться зі мною і з іншими людьми? У нас є безліч жахливих уявлень про те, що могло б статися. Тому, замість того, щоб дізнатися, що ж трапиться, ми натомість ховаємося у глухому куті. Лише зрідка це свідоме рішення. Частіше це