Ірвін Шоу - Нічний черговий

— Шорсткіша, Граймсе, набагато шорсткіша. А заради чого ти повертаєшся до Вашінгтона?

— Можливо, заради тебе.

— Будь ласка, скажи це ще раз.

— Можливо, заради тебе.

— В тебе справді гарні манери. А, може, ще для чогось?

— Як тобі сказати,— мовив я спроквола, думаючи, що це непоганий час і місце, щоб дістати деяку інформацію,— уяви собі ситуацію: я когось розшукую...

— Когось конкретного?

— Так. Людину, ім'я якої я знаю. Вона зникла.

— У Вашінгтоні?

— Не обов'язково. Десь у Штатах або навіть за кордоном...

— Ти — справді загадкова людина. Хіба не так?

— Можливо, одного дня я розповім тобі все,— пообіцяв я їй, певний, що ніколи цього не зроблю, але вдячний долі, що поклала мене в одне ліжко з жінкою, обізнаною в урядових таємницях, з жінкою, чия робота бодай часткове примушувала її стежити за людьми, які зовсім не хотіли б бути виявленими. — Це приватна, дуже делікатна справа. Але якби мені все-таки довелося шукати цього вигаданого приятеля, що мені треба було б робити?

— Ну, існує багато місць, куди можна звернутися, — сказала вона. — Скажімо, Головне податкове управління, вони повинні знати адресу, звідки він надсилав свою останню декларацію про прибутки. Потім управління соціального страхування. Там дадуть список місць, де він працював. Служба військової повинності, хоча це, можливо, не дуже оперативна організація. Ну, і ФБР. Ніколи не знаєш, про що можна дізнатися в цій фірмі. Нарешті Держдепартамент. Усе залежить від того, знаєш ти чи ні, до кого саме звернутися в усіх цих місцях.

— Вважаймо, що я знаю, з ким говорити, — відказав я й подумав: «Можна бути певним, що в гонитві за ста тисячами доларів вони знайдуть потрібних людей».

— Тоді ти, зрештою, можеш натрапити на слід свого приятеля. Скажи, ти, може, приватний детектив чи щось у цьому плані?

— У цьому плані, — відповів я туманно.

— Так, кінець кінцем усі приїздять у Вашінгтон,— зауважила вона. — І це зрозуміло. Бо це театр справжнього життя Америки. Але на всі вистави є тільки місця для стояння. За винятком хіба що якихось особливих глядачів. Найкращі місця зайняті акторами.

— Ти теж актриса?

— Ти ставиш на карту своє життя. А я граю роль, яка виключає ризик. Безстрашна Порція завдає смертельних ударів лиходіям з великими грошима. Рух за жіноче визволення у рамках законності й беззаконня. Я розігрую свої вистави в найпочесніших ліжках міста. Це тебе не шокує?

— Трохи.

— А тепер — до діла, — сказала вона, — мушу визнати за тобою ЗВЯ.

— Що таке ЗВЯ?

— Звідки ти взявся, невинне дитя? — Вона потягнулася до мене і ущипнула за щоку. — Знак високої якості. Це — комплімент. Ти чи не найкращий серед усіх чоловіків, з якими я спала. Ти майже дорівнявся до одного сенатора із західного штату, якого я завжди ставила першим у списку. Доки він провалився на останніх виборах. Тільки не питай у мене його імені.

— Я не сподівався, що давав виставу. — У мене не було жодного бажання почути ім'я переможеного сенатора.

— Звичайно, давав. Інакше б це не був Вашінгтон. Тут кожна вистава потребує неабиякого таланту. І всі ми повинні робити вигляд, ніби наші ролі — то і є наше життя.

— І ти теж робиш?

— Любий, ти наче жартуєш? Звичайно, роблю. Я — доросла жінка. Чи, може, ти думаєш, коли я ходитиму в свою контору ще сто років, це матиме якесь значення для тебе, або для «Дженерал Моторз», або для ООН, або для чийогось улюбленого песика? Я просто граю в цю гру, любий, і розважаюся, як і всі інші, оскільки це місто — найбільше годиться для подібних розваг. Утім є одна річ, в яку я ще вірю. Я справді вірю в те, що, якби кожна людина, починаючи Президентом і кінчаючи двірником, мала змогу діяти згідно зі своїми переконаннями хоча б два тижні на рік, Америка стала б наймогутнішою країною світу.

Я вже допив своє віскі і відчував непереборне бажання заснути. В усякому разі я ледве стримував позіхання.

— О, — сказала вона, — я тебе стомлюю.

— Зовсім ні, — заперечив я щиро. — Але хіба ти сама не втомилася?

— Анітрохи, — вона поставила свою склянку, вислизнула з халата і лягла поруч зі мною. — Секс мене тільки бадьорить. Але, на жаль, завтра треба рано вставати, а мені не хотілося б, щоб кожна нікчема в конторі відразу збагнула з мого вигляду, що я цілу ніч розважалася з коханцем. — Вона пригорнула мене й поцілувала у вухо. — На добраніч, Граймсе. Як повернешся, звичайно, зателефонуй мені.

Коли я прокинувся, було близько десятої, і я лежав сам. Штори пропускали сонячне світло, і це свідчило, що день буде чудовий. На туалетному столику, де вона вчора поклала мій гаманець, лежала записка: «Дорогий гостю! Пішла на роботу. Ви спали, як дитина, і совість не дозволила мені Вас збудити. Я щаслива, що зустріла такий доказ чистого сумління в нашому зіпсованому світі. Бритва і мильний крем — в аптечці, апельсиновий сік — у холодильнику, кава — на плиті. Добрий слуга виправдовує платню. Сподіваюся, Ви все-таки знайдете свого приятеля. Е. К.»

Я посміхнувся останньому реченню й пішов у ванну поголитися і прийняти душ! Холодна вода збудила мене остаточно, і я відчув себе веселим і бадьорим. Більше того, навіть задоволеним собою. Я пильно придивився до себе у дзеркалі. Колір мого обличчя помітно покращав.

У вітальні я відчув запах смаженого бекону і, прочинивши двері на кухню, побачив молоду жінку, що сиділа за столом, читала газету і жувала тост.

— Привіт, — сказала вона, підводячи голову. — А я вже думала, що ви спатимете цілий день.

— Вибачте... — пробелькотів я знічено. — Я не хотів вам заважати.

— А ви мені й не заважаєте. — Вона встала, відкрила холодильник і дістала звідти апельсиновий сік. — Це вам Евелін залишила. Вас, напевно, мучить спрага? — Вона не пояснила, чому так думає, а натомість спитала: — Хочете яєчню з беконом?

— Мені незручно вас турбувати.

— Які там турботи. Сніданок теж входить у програму. — Вона взяла з відкритої пачки три шматки бекону і поклала їх на сковороду до тих, що вже смажилися. У брюках, светрі