Аліна Скінтей - Тринадцятий демон, Аліна Скінтей

— 9.

— Фергусе, де мій демон? — запитав Ренвальд, чий голос був холодним, напруженим, як канат, що натягнутий до краю. Арґас-старший був чоловіком, якому час не зменшив ані сили, ані владності. Високий, кремезний, він виглядав так, ніби легко міг би зрушити гору. Його руде волосся з пасмами сивини було зібране в тугий хвіст, але це не пом'якшувало його різкі риси обличчя. Гострі вилиці, ніс прямий, та глибоко посаджені зелені очі. Шкіра на обличчі була грубою, з кількома шрамами, що залишилися як згадка про молоді роки, проведені на полі битви. Його борода була доглянута, але без особливих вишуканостей, лише підкреслюючи природну брутальність. — Ви вчинили хаос в палаці Драцен, залишили королівство без короля, і повернулися з порожніми руками?!

— Батьку сталися непередбачувані обставини, — Фергус тяжко зітхнув, потягнувшись до обличчя він зняв маску Воррага.

Фергус був молодим чоловіком тридцяти двох років, хоча його обличчя вже носило відбиток численних битв і прийнятих не самих добрих рішень. Високий, стрункий, з рівною поставою, Арґас-молодший мав густе темно-руде волосся, що діставало плечей, контрастуючи зі світлою шкірою та очима, кольору смарагду. Фергус завжди мав легку неголеність, яка тільки підкреслювала його мужність й додавала віку.  Одягнений у темну кольчугу, поверх якої був накинутий чорний плащ, він практично був копією свого батька, хіба що молодшим.  

— Ти хоч розумієш, чим це нам загрожує? — Ренвальд не стримував свого гніву. — Демон був ключем до всього нашого плану! Ми втратили короля, але без Офіукуса все дарма!

Фергус холодно зустрів його погляд, тримаючи себе у руках:

— Ми робили все, як було заплановано. Але коли ми дісталися вівтаря, обряд вже був завершений. Ніхто з нас не міг цього передбачити. Король знав про нас і готувався, дівчисько виявилась надто рвучким.

Ренвальд різко встав, його важкі кроки відгукнулися луною по всій залі:

— Це не пояснює, як ти дозволив якійсь дівчині втекти! Вона могла бути останньою можливістю.

— Ми не знали, хто вона! Все відбулося занадто швидко, — пояснив Фергус. — Її супроводжувала якась потужна магія, яка завадила нам її вбити. Дейлан кинувся за нею, але вона зникла, ніби розчинилася в тому клятому лісі. Морраґул хтось знищив! Дейлан припустив, що сам демон захистив її. 

— Це не виправдання, Фергусе, — батько стискав кулаки, намагаючись заспокоїтися. 

Фергус глибоко вдихнув, його погляд не відступав від батькового:

— Ми знайдемо її. Заспокойся батьку, поспішні рішення нас лише погублять. 

Ренвальд скрипів зубами, стримуючи гнів, що клекотів у ньому, але очі лишалися холодними й пильними. Він, як хижак, повільно пересувався по залі, злегка хитаючи головою, ніби вагаючись між тим, чи слід відшмагати сина словами, чи фізично. Його руки в темних рукавичках стискалися в кулаки, але він змусив себе заспокоїтися.

— Ти зобов'язаний був захопити її, — знову повторив він, намагаючись зібрати думки. — Це була твоя місія. Ти ж знаєш, що поставлено на "кін". Не розумієш, що означає ця можливість для нашого дому? Демон має бути під нашим контролем, або ж ми втратимо все, що планували роками! Без Офіукуса, нам не знайти решти демонів!

— Ми знайдемо дівчину, батьку. Я це обіцяю. Дейлан уже на її сліду і не повернеться, доки не знайде її. Морраґули з ним, вони не дозволять їй втекти. Ти ж знаєш, що демон рано чи пізно вкаже шлях. Він не зможе довго ховатися в ній, його природа нас приведе до неї.

Ренвальд зупинився й подивився на сина через плече, обдумуючи його слова. Гнів поволі поступався місцем обережній розсудливості.

— Зараз не варто піддаватися емоціям, — додав Фергус.

— Емоції? — різко озвався Ренвальд, наближаючись до нього. — Ми стоїмо на межі захоплення сили, якої ніхто не контролював століттями, і ти говориш мені про емоції?

Фергус витримав його погляд.

— Зараз головне - не втратити пильність і не залишати слідів, — сказав він. — Батьку, ми ще в грі.

Ренвальд знову різко зупинився, його очі блиснули гнівом, але він змусив себе глибоко вдихнути. Крокуючи вперед, він уперся поглядом у сина, схрестивши руки на грудях.

— "Ми ще в грі"? — його голос був низьким і напруженим. — Ти надто самовпевнений, Фергусе. Мені це не подобається. Гадаєш після того, що ти з Дейланом зробили, решта королівств мирно чекатимуть, поки ми до них навідаємося за їхніми демонами?!

Фергус не лиш похитав невтішно головою. Його погляд залишався спокійним, хоч у повітрі відчувалося напруження.

— Ми зможемо завершити те, що почали, батьку. Просто дай Дейлану час. Він знайде дівчину. Всі думатимуть, що це замах на короля. Політичний бунт, ніхто із жреців чи охорони, не вижив в тронній залі, окрім того дівчиська.

Ренвальд нахмурився, насупившись ще більше.

— Ти надто довіряєш Дейлану. Його амбіції йшли в ногу з його невдачами раніше. Я не хочу ще одного провалу.  Мене бентежить, що король вирішив перемістити свого демона в невідому дівчину. Дізнайся про неї більше.

Фергус злегка усміхнувся, похитуючи головою.

— Ти завжди ставив під сумнів мій вибір, батьку. Але на цей раз я все передбачив. Я взяв до уваги всі ризики. Ти ж знаєш, я не просто вірю в Дейлана - я знаю його можливості, і маю чудові важелі для його контролю. І навіть якщо він не впорається, я буду поруч, щоб завершити все самостійно. Про дівчину  я дізнаюся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍