Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

— Ще б пак!

— Ба більше, він наказав мені вигнати тебе.

Я заціпенів. Я й сам був уже готовий написати заяву на звільнення, але ця новина застукала мене зненацька.

— Хотів би зазначити, що... — почав був я.

— Стули писок! — відрізав Старий. — Я сказав Президенту, що він може вигнати з роботи мене, але не моїх підлеглих. Ти — набитий дурень, — продовжив Старий дещо спокійнішим тоном, — але змушений тебе приберегти, принаймні зараз.

— Красненько дякую.

Тим часом Мері занепокоєно ходила кімнатою. Я спробував спіймати її погляд, але вона відводила його. Потім зупинилася за спинкою стільця, на якому сидів Джарвіс, і подала Старому знак, яким вона днів зо два тому відмітила Барнса.

Я вистрелив Джарвісу у скроню своїм «паяльником» — і він сповз зі свого стільця додолу.

— Девідсоне, відійди вбік! — гаркнув Старий, націливши свій пістолет Девідсону в груди. — Що скажеш про нього, Мері?

— З ним усе гаразд.

— А Сем?

— Сем чистий.

Старий по черзі обмацував нас поглядом, і я ще ніколи в житті не почувався так близько до смерті.

— Зніміть обидва ваші сорочки, — суворо наказав Старий.

Ми виконали наказ — і виявилося, що Мері не схибила щодо нас двох. Я почав сумніватися, що зможу відчути той момент, коли на мене нападе паразит.

— А тепер перевірте його, — знову звелів Старий. — Вдягніть рукавички, кожен із вас.

Ми випрямили Джарвіса на підлозі й поклали його долілиць. А потім вкрай обережно розрізали його одяг. І побачили живий екземпляр, який зник у ліфті.

РОЗДІЛ 6

Мене мало не вивернуло. Мої нутрощі не могли впоратися з думкою про те, що ота потвора подорожувала зі мною в замкненому просторі автомобіля аж із самісінької Айови. Я, взагалі-то, не гидливий — колись мені довелося чотири доби переховуватися в московській каналізації, але ніколи не знаєш, як вплине на тебе вигляд якоїсь істоти, допоки не дізнаєшся, що вона може з тобою утнути.

— Спробуймо чимось зарадити, — сказав я, насилу ковтнувши слину. — Може, нам якось вдасться врятувати Джарвіса. — Насправді я так не думав, бо в глибині душі крилася здогадка, що кожен, ким оволоділа одна з цих потвор, уже був зіпсутим. Назавжди. Мабуть, то було щось на кшталт забобону, мовляв, прибульці «виїдають наші душі».

Старий махнув нам рукою:

— Про Джарвіса забудьте.

— Але ж...

— Стули пельку! Якби його можна було врятувати, то ми могли б зробити це трохи пізніше. В будь-якому разі.

Старий замовк. Замовк і я. Я зрозумів, що він хотів сказати: принцип «життя кожного індивіда є безцінним» вимагав усунення Джарвіса як фактора впливу, тобто ми, агенти, є витратним матеріалом, але громадяни Сполучених Штатів — ні.

Вибачте за пишномовний спіч. Просто Джарвіс мені подобався.

Старий, тримаючи пістолет напоготові, сторожко спостерігав за непритомним агентом та потворою на його спині. А потім сказав, звертаючись до Мері:

— Дай Президента на екран. Спеціальний код — нуль, нуль, нуль, сім.

Мері підійшла до його столу й натиснула на кнопку. Я почув, як вона щось каже в мікрофон із глушником, але вся моя увага зосередилася на паразиті. Він явно не збирався покидати свого носія і повільно пульсував, а його тілом час від часу пробігали переривисті брижі.

— Не можу зв’язатися з ним, сер, — доповіла невдовзі Мері. — На екрані один із його заступників.

— Який саме?

— Містер Макдоноу.

Ми зі Старим досадливо поморщилися. Макдоноу був розумним і приємним чоловіком, який ніколи не міняв своєї думки з того часу, як потрапив до Білого дому, хоча загалом був людиною чемною й поступливою. Президент використовував його як буфер.

Звертаючись до нього, Старий заволав, не завдавши собі клопоту підійти до мікрофону з глушником.

Ні, Президента наразі немає. Ні, йому не можна нічого передавати. Ні, містер Макдоноу не може вийти за межі своїх повноважень. Президент дав чіткі вказівки, і Старий у списку винятків не значиться — при цьому містер Макдоноу не уточнив, чи існує такий список взагалі. Так, він радо призначить Старому зустріч і обіцяє спробувати увіпхнути його проміж відвідувачів. Наступної п’ятниці годиться? Сьогодні? Ні, про сьогодні й мови не може бути. Завтра? Також неможливо.

Старий замовк, і мені здалося, що у нього стався інсульт. Але через хвилю він двічі глибоко вдихнув, риси його обличчя попустилися, і він, шкутильгаючи, підійшов до нас:

— Дейве, пройдись тишком-нишком коридором і запроси сюди доктора Грейвса. Всі решта тримайтеся поодаль і будьте насторожі.

Невдовзі до нас зайшов начальник біологічної лабораторії, на ходу витираючи руки.

— Док, — звернувся до нього Старий, — маємо живий екземпляр.

Грейвс поглянув на Джарвіса, а потім придивився до його спини.

— Цікаво, — мовив він. — Можливо, це щось унікальне. — З цими словами він став на одне коліно.

— Відійди!

— Але ж мені треба оглянути його, — резонно зауважив Грейвс, піднявши погляд.

— Слухай сюди і мотай на вус! Так, мені треба, щоб ти його дослідив, але це завдання не є пріоритетним. По-перше, ти маєш зберегти його в живому вигляді. По-друге, ти мусиш не дати йому втекти. По-третє, ти маєш захистити самого себе.

Грейвс посміхнувся:

— Та я його не боюся, я...

— Бійся його! І це — наказ.

— Я просто хотів сказати, що мені, мабуть, доведеться змайструвати щось на кшталт інкубатора, після того як я зніму цю істоту з носія. Той мертвий екземпляр, якого ви мені привезли, дав небагато можливостей для вивчення свого хімічного складу, але цілком очевидним є те, що ці створіння потребують кисню. Отого першого ви