Олена Гриб - "Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб

26.2

 

– Вона має рацію. – Я підібрала биту, на якій закарбувалися лусочки. – Я – не Ньепа. Опальна принцеса померла багато сотень років тому, це в будь-якому підручнику історії написано. А легенди додають, що її прах покоїться навіть не в цьому світі. Припиняйте цирк. Ньепу не відродити. Принаймні не в Долінеї.

Лорд Рендал зупинив Аріну, що рушила вперед.

– Ти хто? – запитав вороже.

– Варіант номер сім, – несміливо підказав Гвинт.

– Для вас – Анна Леонідівна, – обірвала я. – Хочете трохи новин? Макалістер мертвий, Андрєєв теж, Жаклін під арештом, Валері розкрито. Залишилися лише ви, Мануелю. Долінейці поряд. Може, плюнете на вічне життя і врятуєте від розстрілу хоча б дочку?

Керейра розсміявся:

– Брехня! І Патрік, і Ігнатьєва зв’язувалися зі мною кілька годин тому. Айро, опануй себе! Ліксе, прибери її, – він кивнув на мене, – і продовжимо.

Я міцніше перехопила биту, але промахнулася. Вона відлетіла вбік, а потім… Ех, лисий використав зашморг. Секунди півтори. Далі він напоровся на корону і позбувся ока. Бідолаха…

– Що ти таке? – Аріна, розмазуючи по обличчю сльози і шмарклі, підскочила до мене. – Що тобі треба?!

– Дракон-засновник, звичайно ж. – Пістолет у руках Керейри заважав зосередитися на вигадці. – Його вже відродили, до речі. Тобто пробудили. Цікаво, хто? Я думала, що ви, але у вас тут якийсь дитячий садок. Ну то бувайте. – Я позадкувала до темного отвору, що виднівся в далекій стіні. – Затія з Ньепою марна. Чесно.

– Чому?! – Чорне дуло дивилося мені в обличчя.

– У Дракона Нордеса з’явилася нова подружка. Сучасна і розкута.

Аріна кинулася вперед, люто розмахуючи руками. Наступила на поділ довгого білого плаття, загриміла на вівтар… Підхопилася, стусаном відштовхнула біляву жертву і подивилася мені в очі, не кліпаючи.

– Брешеш! – прошипіла з несподіваною ненавистю. – Тільки Ньепа здатна повернути Дракона до життя!

– Вивчайте легенди уважніше. – Мій голос тремтів, але я сподівалася, що вони сприймуть це як ознаку обурення, а не страху. – Дракона погубила не Ньепа, а кохання, і відродило його теж воно. Ви спізнилися.

– Звідки ти знаєш, що Дракон живий?! – Лорд Рендал наблизився, не забираючи зброї.

«Люди! Не сходьте з розуму! Це ж казки!» – хотілося крикнути і розтрощити все навколо.

– Від Дракона. – Я дивувалася власній холоднокровності. Чесне слово, вимовляти маячню із серйозним обличчям дано не кожному. – Ми з ним чудово провели останній тиждень. Точніше, з його примарою. Вам Жаклін хіба не доповідала? Вона теж намагалася звабити Дракона-засновника, але азіатки йому не до смаку. А Валері? У неї майже вийшло. Якби не я… Впевнені, що вона нічого не розповідала? Наприклад, про те, як стріляла в мене і як Дракон Нордес магією затулив мене від кулі. Через її ревнощі знищився ваш дорогоцінний імплант. Точно в звітах цього не було?

Керейра скрипнув зубами. Його рука здригалася, палець витанцьовував на спусковому гачку. Не впевнена, чи правильно я чинила, дратуючи власника зброї, але інші варіанти мали ще менш привабливий вигляд. Покажу агресію – отримаю кулю, і сумніваюся, що силове поле від неї захистить. Почну благати про пощаду – та ж історія. Для присутніх тут людей життя коштувало дешево. Єдиний шанс – виграти час до появи долінейців.

– Знову брехня! – вистрибнула на передній план Аріна, не звертаючи уваги на чужу кров, що забруднила її сукню. – Ігнатьєва – не тип Ньепи!

«І все?! Більше нічого не насторожує? Та в цій історії кінці з кінцями і близько не сходяться!» – ледь не заволала я.

– Абсолютно правильно, – погодилась охоче. – Ігнатьєва швидко зрозуміла, що Дракона їй не скорити, і взялася за шаєра. Щось не так? У вас серце заболіло, Мануелю? Чи ревнощі заграли? Ви ж не наказували Валері спокушати Рікадора, чи не так?

– Брехня! – втретє прокричала донька Керейри. – Ігнатьєва вірна батькові!

Щось у її тоні мені не сподобалось. Якась навмисність, якщо не фальш… Навіщо їй виправдовувати Валері? Хіба що для того, аби пізніше це використати. Наприклад, під час зміщення Керейри.

– О так, Валері вірна Ластонії. Це все Макалістер, – я фантазувала наспіх, поглядаючи на Аріну. – Вбив їй у голову, що Керейра – єдине джерело їхніх спільних бід, тому його треба знищити. Любов робить із людьми страшні речі… Мені навіть шкода цю дурненьку. Ну, Валері.

Мануель різко повернувся до дочки:

– Поясни, Айро!

– Вона все вигадала, тату! І взагалі, ця лялька каже про Ігнатьєву, а не про мене!

– Валері не можна запудрити мізки, а тобі – запросто! Що ви з Макалістером планували?!

Поки вони свердлили одне одного поглядами, я майже досягла отвору в стіні.

– Ненавиджу тебе!

– Що за дурну істоту я породив?

Мене не цікавила їхня перепалка. Вибратися, привести сюди долінейців і дізнатися, де тримають шаєрона Вікарда, – ось і весь мій нехитрий план.

– Ти хочеш віддати мене чудовиську!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍