Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

надто тісної тілесної близькості, — але з'ясував, що нічого такого тут немає. До нього ставилися з гостинністю та ввічливістю, — проте це було більше схоже на ввічливу ласку кішки, аніж на відверту приязнь собаки.

— Вони всі надзвичайно цікавляться тим, що ти тут, — і дуже хочуть побачити тебе... Але також і трохи бояться.

— Мене?

— О, я розповідав тобі деталі щодо цього, коли відвідував тебе влітку. Ти — священна традиція цієї церкви, не дуже реальна і трохи перебільшена. Майк розповідав їм усім, що ти — єдина людська істота, яку він знає, хто може «ґрокнути повноту», не потребуючи спершу вивчення марсіанської. Більшість з них підозрюють, що ти можеш читати їх думки так само, як це робить Майк.

— Ох, що за маячня! Сподіваюся, ти переконав їх, що це не так?

— Хто я такий, щоб знищувати міфи? Можливо, ти вмієш читати думки; впевнений, що ти б мені цього не сказав. Вони лише трохи тебе бояться — бо на сніданок ти їси немовлят, а коли кричиш, то земля тремтить. Будь-хто з них буде у захваті, якщо ти їх гукнеш... Проте вони не будуть тобі нав'язуватися. Вони знають, що навіть Майк уважно тебе слухає, коли ти говориш, і звертається до тебе «сер».

Джубал відігнав від себе всю цю історію одним коротким, запальним словом.

— Точно, — погодився Бен. — Та навіть Майк має свої слабкості, — я ж казав тобі, що він лише людина. Але ось як воно є. Ти святий покровитель цієї церкви, ось так.

— Що ж... Зате щойно сюди зайшов той, кого я точно знаю. Джилл! Джилл! Підійди, люба!

Жінка повернулася, радше вагаючись.

— Я Доун. Але дякую, — проте вона підійшла. Джубал було подумав, що вона збирається поцілувати його, — і вирішив не ухилятися. Проте вона або не мала такого наміру, або передумала. Опустилася на одне коліно, взяла його руку і поцілувала. — Батьку Джубале. Ми раді вам і глибоко за вас п'ємо.

Джубал вирвав руку.

— О, заради Бога, дитино! Піднімайся звідти й сядь разом з нами. Розділімо воду.

— Так, батьку Джубале.

— Гм... Називай мене Джубалом — і передай їм усім, що мені не подобається, коли зі мною поводяться, як з хворим на проказу. Я сподівався опинитися в родинному колі.

— Так і є... Джубале.

— І я чекатиму, щоб мене називали Джубалом і поводилися зі мною, як з водним братом, — не більше і не менше. Перший, хто ставитиметься до мене з повагою, муситиме залишитися після уроків. Ґрокнула?

— Так, Джубале, — стримано відповіла вона. — Я передам їм. Вони так і робитимуть.

— Що?

— Доун має на увазі, — пояснив Бен, — що вона це передасть, можливо, Патті — оскільки Майк зараз у трансі... І що Патті передасть це кожному, хто вміє слухати внутрішнім слухом, а вони передадуть це кожному, хто і досі злегка глухий, як, наприклад, я.

— Так, — погодилася Доун, — хіба що я вже передала це Джилл — бо Патті вийшла назовні за чимось, що потрібно Майку. Джубале, ти бачив хоч щось з того, що показують по стерео? Це дуже захопливо.

— Що? Ні.

— Ти маєш на увазі втечу з в'язниці, Доун?

— Так, Бене.

— Ми не обговорювали цього, але Джубал не любить стерео. Джубале, Майк не просто втік і повернувся додому, коли відчув потребу; він дав їм над чим подумати. Тут його щойно заарештували за все, окрім викрадення Статуї Свободи, — а Великоротий Шорт оголосив його Антихристом того ж дня. Тож він дав їм диво, щоб вони його прожували. Він прибрав усі засуви та двері у в'язниці, коли йшов... І зробив те ж саме у державній в'язниці за містом — задля загального добра, а також для того, щоб знешкодити усі сили поліції, міста, графства та штату. Частково — для того, щоб зайняти їх чимось і зацікавити... А частково тому, що Майк цілковито зневажає людей, які саджають людину під замок взагалі без жодної причини. Він ґрокає у цьому значну неправильність.

— Це мені підходить, — погодився Джубал. — Майк завжди був добрий. І йому боляче, коли когось зачиняють. Я це підтримую.

Бен захитав головою.

— Майк не такий добрий, Джубале. Траплялись вбивства, які його не засмучували. Однак він — затятий анархіст і вважає, що ув'язнювати людину — неправильно. Свобода особистості є цілковитою особистою відповідальністю за себе. Саме тому «Ти є Бог».

— Так в чому ж полягає конфлікт, сер? Вбивство може бути необхідним. Але тюремне ув'язнення — це порушення його свободи... І твоєї власної.

Бен глянув на нього.

— Ґрокаю, що Майк мав рацію. Ти ґрокаєш його шлях з цілковитою повнотою. Я навіть не... Я все ще вчуся, — і він додав: — Як вони з цим розбираються, Доун?

Вона стиха захихотіла:

— Це схоже на розворушене осине гніздо. Головний просто оскаженів. Він вимагав допомоги від штату та Федерації — і він отримав її; ми бачили приземлення безлічі транспортерів з людьми. Проте коли вони вивалилися назовні, Майк їх роздягнув — зникла не тільки зброя, а взагалі все, до черевиків включно. І, щойно транспортер опустів, його теж не стало.

Бен сказав:

— Я ґрокаю, що він залишатиметься у трансі, аж поки вони не втомляться й не здадуться. Щоб подбати про таку кількість деталей, йому необхідно залишитися в такому стані надовго.

Доун замислилася:

— Ні, не думаю, Бене. Звичайно, я — мусила б, так, — щоб впоратися хоча б з десятою частиною цього всього. Проте ґрокаю, що Майкл може робити це, катаючись на велосипеді і одночасно стоячи на голові.

— Гм... Я не знав, що досі ліплю пасочки із піску, — Бен підвівся. — Інколи від твоїх чарів у мене голова йде обертом, крихітко моя. Тож я хочу піти трохи подивитися стерео, — він зупинився, щоб поцілувати її, — а ти розважатимеш Татуся Джубала; він любить маленьких дівчаток.

Кекстон пішов, і пачка цигарок, яку він залишив на кавовому столику, раптово піднялася, полетіла вслід за ним і вмостилася в одній з його кишень.

Джубал спитав:

— Це ти зробила? Чи Бен?

— Бен. Я не палю, якщо тільки чоловік, з яким я поряд, не хоче, щоб я палила. Проте він завжди забуває свої сигарети; вони ганяються за ним