Олена Гриб - Право на шанс, Олена Гриб

– Тут нікого і не закликали. Заклинання створило прохід між нашим світом і світом демонів.

Я скептично знизала плечима. Все він знає! З іншого боку, чаклуни ж обговорювали способи лову вільних потойбічних сутностей. Ньельм озброївся закляттям проти лісовиків і домовиків, а Мела зважилася копати. Тільки чому вони не розкопали майданчик заздалегідь? І сову не взяли? І золота більше для захисту? Не таким я уявляла полювання на дракона…

– А ось і мізкогризи, – простогнав чистильник. – Прийшли, демони б їх забрали…

– Хто?

– Жерці Творця. Зараз почнуть свою улюблену пісеньку… Начебто від Сойла можна було відкупитися, а ми, нечестивці, його знищили, за що Творець прокляне все місто і нашле на Ренію холеру. Їх же навіть вбивати не можна – храми недоторканні! – поскаржився він. – Іди звідси. Вони будуть поступливішими, якщо твоя худоба не літатиме над головами.

До мене дійшло, що ніхто й не збирався проганяти Білого Дракона з нашого світу. З ним хотіли домовитись. І, підозрюю, до того моменту, коли я вдарила його зв’язкою монет в обличчя, у парламентарів був шанс залагодити справу миром, чи то пак золотом.

Прокляття! Знову я виявилася винною! Люди втратили цілителя, маги отримали запеклого ворога – жерців, Кьерн не встиг загадати своє бажання, а ці… Друзі… Ів, Мела і навіть аристократик… Красунчик Ньельм… Вони поплатилися за мою грубість і недалекоглядність. Вони – не я!

На душі стало так гірко… Вперше в житті я пошкодувала про те, що виплутатися з халепи майже цілою і здебільшого неушкодженою. Але тільки про це. Я була рада поверненню Ферна. Він коштував усього, через що я пройшла.