Ігор Маркович Росоховатський - Останній сигнал, Ігор Маркович Росоховатський

І, нарешті,проблема смерті. Коли людина йде з життя, — це само по собі нещастя. Але суспільство при цьому втрачає й спеціаліста. Звісно, смерть не може закреслити його справ, до того ж залишаються виховані ним учні. Проте втрачаються його знання, досвід, методи розв’язання складних проблем. А скільки незавершених справ, нездійснених задумів, з якими людина не встигла пі з ким поділитися!..

Як підрахувати збитки, яких зазнало людство на шляху прогресу від смерті таких людей, як Ейнштейн, Ломоносов, Пастер, Корольов? І якщо ми неспроможні врятувати від смерті людину, то, можливо, врятуємо її справи, думки. Чому б не перенести через останню межу її пам’ять і тільки їй властиві методи праці? Скільки часу і зусиль це заощадило б людству! Яким широким кроком воно б рушило вперед, розкриваючи таємниці природи, перемагаючи не тільки хвороби і старість, а й смерть.

Поговоримо тепер про інший напрям науки, що нині успішно розвивається, — створення штучних тканин і органів. Збереглися описи пластичних операцій, здійснених в Індії майже тридцять століть тому, ще за тисячу років до нашої ери. Існують свідчення про подібні операції, котрі намагалися робити жерці Стародавнього Єгипту. І повсякчас поставала проблема: де взяти матеріал, який замінив би живу тканину? Лікарі тих давніх часів робили спроби замінити кістки черепа шкаралупою кокосового горіха, золотими і срібними пластинками. Пізніше для подібних операцій почали застосовувати каучук, бурштин, парафін, скло, гуму, деревину й кору. Ясна річ, жоден з цих матеріалів не міг стати справжнім замінником, який мав бути не тільки міцним, гігієнічним, легким, пластичним. Важлива вимога — не розсмоктуватися в організмі й не отруювати його продуктами розпаду.

Збігло багато століть, перш ніж з’явилися пластмаси — поліметил-метакрилат, поліетилен, поліхлорвініл, капрон, дакрон та інші. Тепер хворому вже можна замінити змертвілу головку стегна на пластмасову — і людина, яка не ставала на ноги, ходить. З допомогою пластмасових вкладишів відновлюють фаланги втрачених пальців, кістки черепа — і вони добре приживлюються; з м’яких пластичних матеріалів протезують ніс, вуха; усім відомі зубні протези. Вживлюють штучний кришталик в око, замінюють клапани серця. На порядку денному — створення таких складних органів, як серце, нирки, печінка. Настане день, коли їх протезування стане такою ж природною річчю, як і протезування зубів. Більше того, людина зможе обирати собі модель штучного органа з безлічі тих, які їй запропонує промисловість.

Проблему штучного організму розв’язують по-різному. Зокрема існують варіанти напівштучного-напівприродного, подібного до людини, з багатьма штучними органами й тканинами. Один з варіантів запропонували у шістдесяті роки американські вчені Клайнс і Клайні. Кіборг, або кібернетичний організм, передбачали вони, матиме мозок, який йому пересадять від людини, що загинула під час аварії. Учені вважали добровільну кіборгізацію людства справою недалекого майбутнього. Ця гіпотеза здасться мені неприйнятною. Головним чином через те, що передбачає смерть того, в кого беруть мозок для кіборга.

Тим часом ні кібернетичний двійник, ні синтезована людина — сигом не зазіхають на існування і розвиток гомо сапієнс, вони мовби подвоюють його особистість. Один розвиватиметься подібно людині. Другий стане її копією, буде “переписаний” на штучний організм, котрий продовжить свій шлях, можливо, далеко за межами Сонячної системи принаймні там, де забажає людина.

…З Іваном Івановичем трапилося нещастя. Після клінічної смерті лікарям вдалось оживити його, проте свідомість не повернулася. Він нічого не пам’ятає, не може говорити, рухатись, їсти. Це той самий організм, складається він з тих самих клітин, що містять спадкову інформацію саме цього чоловіка. Необоротно уражено лише невелику ділянку мозку — клітини, що відповідають за видобування інформації із систем пам’яті, тобто “пусковий механізм” пам’яті.

А тим часом існує кібернетичний двійник Івана Івановича, котрий пам’ятає все, що пам’ятав він, так само, як і він, з допомогою тих же специфічних методів, алгоритмів вміє розв’язувати різні завдання. У нього немає жодної клітини Івана Івановича, та говорить він його словами, висловлює його думки і вільно згадує все, що той уже не в змозі пригадати.

Пам’ять та індивідуальні методи розв’язання проблем можна “переписати” на інший організм, який не потребує їжі, води, кисню — всього, що приковує до однієї планетної системи, що заважає мандрувати, заселяти космос. Звичайно, ця особистість розвиватиметься вже в принципово новому організмі. Під час “перепису” неминуче щось буде втрачено. Але важливо здобути більше, ніж втрачено, не загубити істотного з характеристики особистості. Це надзвичайно складне завдання, проте розв’язання його залежить від людини, її можливостей.

У майбутньому може з’ясуватися, що створення кібернетичного двійника не є оптимальним варіантом на шляху створення сигома. Можна, скажімо, синтезувати зразу багато особистостей в одній високоорганізованій істоті. Система КД — не найкращий спосіб програмування і моделювання, вона дає можливість тільки на даному етапі здолати прірву незнаного у вивченні моделей людської поведінки.

Останнім часом з’явилися повідомлення про те, що вченим з Комісії європейських співтовариств, яка є виконавчим органом Спільного ринку, доручено вже цього року створити програму для “ЕОМ з людською поведінкою”. Тобто, по суті, програму типу КД. Дослідники мають створити машину, здатну вивчати різні науки, бачити, впізнавати предмети, висловлювати власні міркування.

Мушу визнати, що процес створення кібернетичного двійника, — хоча й не завжди вживається термін КД, — відбувається швидше, ніж я гадав. Втім, це стосується також створення штучних тканин і органів, з яких колись сконструюють перше “тіло” для сигома.

Як я вже казав, ні сигом, ні кібернетичний двійник не витісняють свого творця, не зазіхають на жодні блага в тому світі, де живе й розвивається гомо сапієнс. Якщо запитати будь-яку людину, чи згодна вона частину своєї особистості і пам’яті подвоїти, записавши її не на папері чи магнітній плівці, а в мозку сигома; якщо сказати людині: ти спокійно житимеш, робитимеш свою справу, вдосконалюватимеш свою особистість, а він піде у нескінченні простори космосу виконувати твою волю; через сто або тисячу років, коли тебе вже не буде, частина твого “я”, неповторної особистості, збережеться в сигомі, гадаю, навіть противник штучного інтелекту відповість — згоден!

Нещодавно генетики підрахували, що за природного розвитку гомо сапієнс проіснує близько 300 тисяч років. За цей час у його генотипі під дією змін у навколишньому середовищі, хвороб, ліків та інших факторів нагромадяться помилки, котрі неминуче призведуть до виродження.