Джонатан Франзен - Свобода

сповнений переможцями, компанія «Ел-бі-ай» та Кенні Бартлз так і продовжують наживатися, Конні повернулася до навчання, Джоуї робить те, що треба, Петті живе з рок-зіркою, Лаліта бореться за праве діло, Річард повертається до своєї музики, Річард отримує схвальні відгуки в газетах за те, що він більш зневажливий, ніж Волтер, Річард зачаровує Конні, Річард залучається до групи «Байт страйпс»... у той час як Волтер залишається позаду, як умираючий, забутий вид, що перебуває під загрозою зникнення, бо не вміє адаптуватися...

Приблизно о другій годині ночі він ввалився у ванну кімнату і знайшов стару, на півтора року прострочену пляшечку «тразодону»[168], яка належала Петті. Він узяв три пігулки, хоча й не знав, чи вони ще діють... але, вочевидь, таки діяли: він прокинувся о сьомій годині від того, що Лаліта рішуче його штовхала. Він усе ще був у вчорашньому одязі, всюди горіло світло, в кімнаті панував безлад, боліло горло, мабуть, через сильне хропіння, а ще боліла голова — через цілу низку причин.

— Ми вже повинні бути в таксі, — сказала Лаліта, потягнувши його за руку. — Я думала, ти готовий.

— Я не можу їхати, — зазначив він.

— Давай, ми вже запізнюємося.

Він випростався і спробував не заплющувати очі.

— Мені справді треба прийняти душ.

— На це немає часу.

У таксі він знову заснув і прокинувся все ще в ньому. Машина зупинилася на дорозі, заблокованій через аварію. Лаліта розмовляла по телефону з представником авіалінії.

— Тепер доведеться летіти через Цинциннаті, — повідомила вона Волтеру. — Ми пропустили свій літак.

— А чому б нам просто не плюнути на все? — запропонував він. — Мені набридло бути гарним хлопцем.

— Ми пропустимо обід і відразу підемо на фабрику.

— А якби я був поганим хлопцем — я б тобі все одно подобайся?

Вона насупила брови, але в її погляді читалася тривога.

— Волтере, ти приймав пігулки?

— Я серйозно. Я б тобі все одно подобався?

Вона ще більше насупила брови і не відповіла. Він спав в аеропорту «Нешнл», у літаку до Цинциннаті, у Цинциннаті, у літаку до Чарльстона та по дорозі до Вітменсвілля — в орендованій машині, яку Лаліта вела на великій швидкості, під похмурим квітневим небом та повз пустий краєвид, в якому Америка останнім часом стала великим фахівцем. У машині він і прокинувся, почуваючись уже краще, але відчуваючи голод. Величезні церкви з оббитими вінілом стінами, «Волмарт», фаст-фуд «Венді», широкі смуги з лівим поворотом, білі фортеці на колесах. Тут нічого не сподобається дикому птаху, коли він не шпак чи ворона. Завод із виробництва бронежилетів («Арді Ентерпрайсіс», група компаній «Ел-бі-ай») був збудований із великих блоків шлакобетону і мав щойно заасфальтовану стоянку, але по краях бур’яни вже роздробили асфальт. Стоянка поступово заповнювалася великими пасажирськими автівками; з’явився тут і чорний «навігатор», з якого вийшли Він Гейвен і кілька уповноважених осіб — тієї ж миті, коли Лаліта, різко натиснувши на гальма, зупинила орендовану машину.

— Вибачте, ми пропустили обід, — сказала вона Віну.

— Гадаю, вечеря буде кращою, — відповів той. — Дуже на це сподіваюся після того, що у нас було на обід.

Усередині заводу відчувався сильний, приємний запах фарби, пластмаси та нової техніки. Волтер помітив відсутність вікон: єдиним джерелом світла слугувала електрика. Складні стільці і трибуна були встановлені на тлі купи сировини довгастої форми, запакованої в целофан.

Поблизу безцільно тинялися із сотню мешканців Західної Вірджинії, серед них і Койл Матіс, одягнений у розтягнутий светр і навіть ще ширші джинси, які виглядали такими новими, наче він купив їх у «Волмарт» по дорозі сюди. Дві місцеві телевізійні команди перевіряли на трибуні роботу камер, а над ними висів банер, на якому було написано: «Робочі місця + національна безпека = гарантії зайнятості».

Він Гейвен («Ви можете перевіряти мене по всіх базах даних усю ніч, але вам не знайти жодної прямої цитати, хоча я вже сорок сім років у бізнесі») сів просто позаду камер, а Волтер взяв у Лаліти примірник промови, яку він написав, а вона перевірила, і приєднався до інших посадових осіб: до Джима Елдера, старшого віце-президента «Ел-бі-ай», та Роя Деннета, генерального директора однойменної дочірньої компанії, які сиділи за трибуною: У першому ряду, схрестивши руки на грудях, сидів Койл Матіс. Волтер не бачив його з тієї нещасливої зустрічі в дворі Матіса (який зараз перетворився на пустир, засипаний щебінкою). Він пильно дивився на Волтера, і цей погляд знову нагадав тому батька. Погляд людини, яка намагається попередити, зі всією жорстокістю презирства, будь-яку можливість свого збентеження або жалості Волтера щодо нього. Волтеру було його шкода. В той час, коли Джим Елдер почав хвалити в мікрофон «наших відважних солдатів в Іраку й Афганістані», Волтер лагідно посміхнувся Матісу, аби показати, що йому шкода Койла, шкода їх обох. Але вираз обличчя Матіса не змінився, і витріщатися він не припинив.

— Я думаю, у нас є кілька повідомлень з боку «Фонду блакитного співуна», — сказав Джим Елдер, — завдяки якому з’явилися ці чудові, стабільні робочі місця у Вітменсвіллі та всій місцевій економіці. Запрошую на цю трибуну Волтера Берґланда, виконавчого директора фонду. Будь ласка, підтримайте його аплодисментами. Волтере!

Його жаль до Матіса став більш загальним: жалем до світу, до всього життя. Коли він вийшов на трибуну, то пошукав очима Віна Гейвена та Лаліту, які сиділи разом, і усміхнувся їм посмішкою, сповненою жалю та вибачення. Потім схилився над мікрофоном.

— Дякую, — сказав він. — Ласкаво просимо. Ласкаво просимо, особливо пана Койла Матіса та інших чоловіків і жінок з Лощини Форстера, які будуть прийняті на роботу на цей завод, що споживає дивовижно багато енергії. Ви подолали довгий шлях із Лощини Форстера, чи не так?

Коли не враховувати низького рівня шуму від машин, не було чутно жодного звуку, окрім відлуння його підсиленого мікрофоном голосу. Він кинув короткий погляд на Матіса, на обличчі якого застигло презирство.

— Отже, ласкаво просимо, — повторив Волтер. — Ласкаво просимо до середнього класу! Ось що я хочу сказати. Хоча, перед тим як продовжити, я хочу сказати містеру Матісу, який сидить тут у першому ряду: я знаю, що не подобаюсь вам. І ви мені також не подобаєтесь. Але, знаєте, ще коли ви відмовлялися мати справу з нами, я поважав це. Мені це не сподобалося, але я поважав вашу позицію. Поважав вашу незалежність. Бачте, тому