Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

ще не дуже розповніла, тож можеш доглядати за нею сама. Дозволь мені глянути на твої очі. Гм... Так, можливо.

— Так і є. Майк ґрокнув це ретельніше і сказав Стінкі, що він зробив хлопчика.

— Як Майк міг це ґрокнути? Неможливо. Я навіть не впевнений, що ти вагітна.

— О, вагітна, Джубале, — запевнила його Патриція.

Міріам спокійно глянула на нього.

— Ти й досі скептик, бос. Майк ґрокнув це, ще коли ми були у Бейруті, — ще до того, як впевнилися, що так і вийшло. Тож Майк зателефонував нам. А наступного дня Стінкі повідомив університету, що ми беремо творчу відпустку для польових робіт, — або якщо вони не згодні, то він звільняється. Тож ось ми й тут.

— І що ви тут робите?

— Працюємо. Працюємо важче, ніж будь-коли; навіть важче від тих часів, коли ти мене змушував працювати, бос. Мій чоловік — експлуататор.

— І чим же ви займаєтеся?

— Вони складають словник марсіанської, — відповіла йому Патті.

— Марсіансько-англійський? Напевно, це дуже складно.

— О, ні, ні, ні! — Мірім здавалася майже шокованою. — Це було б не складно, а просто неможливо. Словник марсіанської — марсіанською. Раніше не існувало жодного; марсіанам такі речі не потрібні. Але моя частина — суто канцелярська; я друкую те, що вони роблять. Майк та Стійкі, — здебільшого Стінкі, — працюють над фонетичним шрифтом для марсіанської; там міститься вісімдесят одна характеристика. Тож у нас є комп'ютер, який працює з тими характеристиками, використовуючи одночасно високий і низький регістри. Бос, любий, я втрачена як секретарка; зараз друкую систему дотиків марсіанською. Ти любитимеш мене у будь-якому разі? Якщо ти закричиш «Сюди!», а я ні до чого не буду здатна? Я все ще можу готувати... І мені казали, що у мене є також інші таланти.

— Я навчуся диктувати марсіанською.

— Навчишся. Майк та Стінкі розберуться з тобою. Я ґрокаю. Так, Патті?

— Ти говориш правильно, мій брате.

Коли вони повернулися до вітальні, Кекстон приєднався до них і запропонував знайти тихіше місце, подалі від гігантської базікали. Він провів Джубала далі по коридору, до іншої вітальні.

— Здається, більша частина цього поверху — у твоєму розпорядженні?

— Весь поверх, — погодився Бен. — Чотири номери: Секретарський, Президентський, Королівський, а також котедж власників, відкритий лише одному та недоступний для всіх інших завдяки нашій власній платформі для приземлення... За винятком вестибюлю, який не дуже безпечний без спеціалізованої допомоги. Тебе про це попередили?

— Так.

— Зараз нам не потрібно стільки кімнат... Але вони можуть знадобитися пізніше: люди прибувають.

— Бене, як ви можете ховатися від копів так відкрито? Самий лише персонал готелю здасть вас.

— О, у нас є свої способи. Персонал тут відсутній. Бачиш, цей готель належить Майку.

— Гадаю, що це ще гірше.

— Це ще краще — якщо тільки у платіжній відомості відважного начальника поліції не стоїть ім'я містера Дугласа, у чому я сумніваюся. Майк купив його через ланцюжок з чотирьох дурників, а Дуглас і не поцікавився, чому Майк вирішив зробити це саме так. Гадаю, Дуглас більше не зневажає мене: відколи Оз Кілгаллен почав вести мою колонку, він робить те, чого хоче Майк. Готель — це гарна інвестиція; він приносить гроші, проте власником за документами є один з наших таємних членів Дев'ятого Кола. Тож власник вирішив, що хоче собі цей поверх готелю на весь сезон, а менеджер не може — і не буде — розпитувати про те, чому чи скільки саме гостей збирається прийняти власник, бо йому подобається його робота, адже Майк платить йому більше, ніж той заслуговує. Це гарна схованка для тимчасового перебування. Поки Майк не ґрокне, куди саме ми поїдемо згодом.

— Звучить так, наче Майк передбачив, що схованка знадобиться.

— О, я впевнений, що так воно і було. Майже два тижні тому Майк очистив гніздо від пташенят — за винятком Мар'ям та її немовляти, бо Мар'ям була потрібна для її роботи. Майк відправив батьків з дітьми до інших міст — гадаю, туди, де він хоче відкрити храми; і, коли прийшов час, там залишилося тільки з десяток наших. І жодних хвилювань.

— Якщо так і було, то ви розпрощалися зі своїми пожитками, наскільки я розумію. — Джубалу було цікаво, як вони змогли взяти хоча б одяг, — з огляду на те, що вони, ймовірно, були роздягнені. — Ви втратили все, що було у Гнізді? Всі ваші особисті речі?

— О, ні, — нічого з того, що ми справді хотіли зберегти. Як-от філологічні записи Стінкі та унікальну записувальну машинку, якою користується Мар'ям; і навіть твій жахливий портрет від Мадам Тюссо. Ще Майк згріб одяг та якусь готівку, які були під рукою.

Джубал перепитав:

— Кажеш, це зробив Майк? Але я думав, що Майк був у в'язниці, коли почалася пожежа.

— Ну, це і так, і ні. Його тіло було у в'язниці... Скручене в трансі. Проте сам він був з нами. Розумієш?

— Ну, ні. Я не ґрокаю.

— Зв'язок. Його було чути найперше в голові Джилл, але ми всі достатньо близькі. Джубале, я не можу цього пояснити; ти повинен це зробити. Коли пролунав вибух, він забрав нас звідти. Потім повернувся і забрав речі, варті того, щоб їх зберегти.

Джубал гмикнув. Кекстон роздратовано промовив:

— Ну звісно ж, телепортація. Що тут такого складного для ґрокання? Ти сам мені сказав прийти сюди, відкрити очі і пізнати диво, якщо я його побачу. Тож я так і вчинив — бо дива траплялися. От тільки це були дива, не більші від радіо. Ти ґрокаєш радіо? Чи стереобачення? Чи комп'ютери?

— Я? Ні.

— Я — теж, бо ніколи не вивчав електроніку. Проте впевнений, що зміг би, якби витратив час та гарно постарався, щоб вивчити особливості електроніки; не думаю, що вона дивовижна: вона просто складна. Телепортація — це доволі просто, Щойно ти вивчиш марсіанську. А от сама ця мова — складна.

— Бене, ти можеш телепортувати речі?

— Я? О, ні, — цьому не вчать у дитячому садочку. Я диякон, але з ввічливості, — просто тому, що я «Першоназваний» і належу до Дев'ятого Кола. Проте мої реальні успіхи на рівні Четвертого чи, можливо, П'ятого Кола. Я лише починаю контролювати власне тіло. Патті — єдина серед нас, хто використовує телепортацію сама, без будь-якої