Генріх Белль - Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Для нього це й досі загадка: як же воно так сталося, що всі вони, геть усі — Рольф, Катаріна, Вероніка, навіть Беверло — ще десять років тому по-справжньому вірили в бога, були майже богомільні, тільки оте «сам чи з кимось» пригнічувало їх не так, як його, вже й давніше. Він би ще зрозумів, якби вони були люті на церкву чи якби висловлювалися про релігію з ненавистю, доходили в своїй полеміці до скандалів, жорстоко ображали почуття, які в Кете й Сабіни ще такі живі і які й досі зберігає і його пам'ять... Але їм уже не завдають болю навіть спогади, отож і вони поставали для нього «дітьми супутників», заблудами з іншої планети, з іншого світу. А проте йому не став чужим чай, який він у них пив, хліб, який він у них їв, яблука, які вони клали йому в машину; адже вони — його діти, і хліб, чай, суп, яблука — все це земне. Одначе його лякає ота неземна відчуженість у їхніх думках і вчинках. Ні, то не холод — то відчуженість, з якої хтось може раптом послати кулю чи кинути гранату. І все ж тепер і вони перекочовують з його страху в його цікавість; Рольф, його рідний син, що вирощує помідори, доглядає яблуні, держить курей, садить картоплю й китайську капусту — все в тому чудовому, старому пасторському саду, обнесеному високим кам'яним муром... І живуть вони в отій чарівній — інакше й не скажеш — хижці по сусідству; чарівно її розфарбували, на вікнах поставили герань, вечорами ходять з червоним емалевим бідончиком до селянина Гермеса по молоко, вряди-годи заглядають навіть до одного з двох сільських шинків, п'ють, пиво, беруть з собою Гольгера й пригощають його лимонадом. Одне слово, справжня, найсправжнісінька ідилія, в якій не відчувається ніякого озлоблення. Вони давно вже облишили спроби пояснити селянам і робітникам свій, атож, «свій» соціалізм, не піддаються більш на провокації п'яних невігласів, вже давно не заводять балачок про сільськогосподарську політику, страйки та шляхове будівництво, не ставляться так бундючно й глузливо до розпатякування мотоциклістів, усміхаються, попивають пиво, розмовляють про погоду... І все ж за всім цим (де? За отим ідилічним фасадом, що його навіть не можна назвати оманливим, за побіленими стінами, зеленими віконницями, рожевою геранню?), за всім цим має критися те, що породжує страх: лиховісний спокій. Упевненість, вичікування... Вичікування чого? На роботу Катаріна, правда, й досі не влаштувалась, але кілька жінок у селі віддають їй глядіти своїх дітей, вона ходить з ними на прогулянки, виводить їх до лісу, в поле, розповідає їм усілякі історії, а в дощову погоду робить із ними гімнастичні вправи, вчить танцювати й співати. За це вона, певна річ, бере плату. І коли він замислюється про Катарінин та Рольфів спокій, отой лиховісний спокій, то вслід за страхом у нього зринає не лише цікавість, а й заздрість. За ними наглядають, але їх не охороняють, і часом він питає себе, чому б
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник», після закриття браузера.