Стівен Кінг - Необхідні речі

Ці слова привітали замисленою схвильованою тишею, але отець Бріґгем усе одно відчув ледь не осяжне полегшення. «Добряче помішаний» – це вперше він вимовив ці слова вголос, хоча вони крутилися в нього в голові останні три роки.

– Я не хочу, щоб мене зупиняв якийсь релігійний безумець, – продовжив отець Бріґгем. – Наша «Нічка казино» – ідея невинна і корисна, що б там про неї не думав преподобний Пароплавчик Віллі. Але я відчуваю, оскільки він стає дедалі крикливішим і нестабільнішим, нам варто проголосувати. Якщо є люди, які за те, щоб скасувати «Нічку казино» – схилити голову перед тиском заради безпеки, – так і скажіть.

Голосування за те, щоб провести «Нічку казино» так, як і планувалося, було одностайним.

Отець Бріґгем задоволено кивнув. Тоді перевів погляд на Бетсі Віґ’ю.

– У вас завтра ввечері нарада з планування, так, Бетсі?

– Так, отче.

– Тоді пропоную, – сказав отець Бріґгем, – щоб ми, чоловіки, також зустрілися тут, у залі «Лицарів Колумба», приблизно в той же час.

Альберт Джендрон, нудотний чоловік, який повільно розлючувався, але й так само повільно виходив із гніву, помалу підвівся й став на повний зріст. Люди повигинали шиї, щоб глянути на нього.

– Ви натякаєте, що ті дундуки баптистські можуть спробувати зачіпати наших жінок?

– Ні-ні, зовсім ні, – заспокоїв його отець Бріґгем. – Але, думаю, було б мудро з нашого боку обговорити деякі плани, щоб сама «Нічка казино» пройшла гладенько…

– Охорона? – з ентузіазмом озвався хтось. – Ви про охорону, отче?

– Ну… я про очі й вуха, – промовив отець Бріґгем, не залишаючи сумнівів, що має на увазі охорону. – І якщо зустрінемось у вівторок увечері, поки в жінок проходитиме зустріч, то будемо там просто на випадок, якщо виникнуть якісь проблеми.

Тож поки «Доньки Ізабелли» збиралися в будівлі по один бік стоянки, католицькі чоловіки збиралися в будівлі по інший бік. А з другого боку міста преподобний Вільям Роуз на ту ж годину проводив зібрання, щоб обговорити останні католицькі наклепи й розпланувати виготовлення табличок і організацію пікетувальників «Нічки казино».

Різноманітна метушня й колотнеча в Року на початку того вечора ніяк не вплинула на відвідуваність цих зустрічей – більшість роззяв, що скупчилися навколо муніципалітету, поки до міста наближалася буря, були людьми нейтральними в конфлікті стосовно «Нічки казино». Для католиків і баптистів, дійсно вплутаних у це протиборство, кілька вбивств і близько не лежали до перспективи справді хвацького священного протистояння. Бо ж урешті-решт, інші речі мусять відходити на задній план, коли питання стосується релігії.

2

Близько сімдесяти людей прийшло на четверту зустріч організації, названої преподобним Роузом «Баптистська армія християнських солдатів Касл-Рока проти азартних ігор». Така кількість була прекрасна, бо під час останньої зустрічі відвідуваність різко впала, але чутки про непристойну записку в пошті пасторату знову її підняли. Це трохи заспокоїло преподобного Роуза, але його здивувало й розчарувало те, що серед присутніх немає Дона Гемпгілла. Дон пообіцяв, що буде тут, а ще в нього сильна правиця.

Роуз глипнув на годинник і побачив, що вже п’ять по сьомій – часу телефонувати в маркет і питати, чи Дон, бува, не забув, немає. Усі, хто хотіли прийти, вже тут, і він хоче зловити їхню увагу, поки обурення й цікавість на рівні припливу. Він дав Донові Гемпгіллу ще хвилину, тоді став за катедру й підняв кощаві руки в жесті привітання. Його парафія – сьогодні здебільшого в робочому одязі – зайшла в церковні ряди й усілася на прості дерев’яні лави.

– Почнемо нашу справу так, як починають у-усі великі справи, – тихо промовив преподобний Роуз. – Схилімо го-олови в молитві.

Вони поопускали голови, і в ту ж мить двері притвору позаду розчахнулися з гучністю пістолетного пострілу. Кілька жінок заверещали й підскочили на ноги.

То був Дон. Він сам у себе працював м’ясником, і на ньому досі висів закривавлений фартух. Обличчя було червоне, ніби томат «волове серце». З очей юшила вода. На носі, верхній губі та згинах, що огинали рот, засихали потоки сопель.

А ще він смердів.

Дон тхнув ніби зграя скунсів, яких спочатку скупали в діжці сірки, тоді оббризкали свіжим коров’ячим гноєм і, нарешті, випустили панічно показитися й поганяти по зачиненій кімнаті. Запах випереджав його, запах тягнувся за ним, але здебільшого запах висів навколо нього чумною хмарою. Жінки подалися геть від проходу й кинулися шукати хустинки, поки він шпортався повз них, ляскаючи фартухом спереду і висмикнутою білою сорочкою позаду. Кілька присутніх дітей почали плакати. Чоловіки забуркотали з сумішшю огиди і зніяковіння.

– Доне! – скрикнув преподобний Роуз святенницьким здивованим голосом. Він іще не встиг опустити руки, але поки Дон наближався до катедри, Роуз таки зробив це, несвідомо прикриваючи долонею ніс і рот. Він подумав, що зараз виблює. Це був найсильніший нососвердлильний запах, який він коли-небудь чув. – Що… що сталося?

– Сталося? – заревів Дон. – Сталося? Я вам скажу, що сталося! Я вам усім розкажу, що сталося!

Дон крутнувся в бік парафії, і незважаючи на сморід, який тримався його і розповсюджувався навколо, люди завмерли, коли чоловік упився в них поглядом оскаженілих очей.

– Ті курві діти бомбами засмерділи мій магазин, от що сталося! Усередині було душ п’ять-шість, бо я повісив табличку, що зачинюся швидше, дякувати Богові за це, але товар знищений! Увесь! Сорок тисяч доларів у трубу! Понищено! Я не знаю, що те падло використало, але таке ще багацько днів не вивітриться!

– Хто? – боязко запитав преподобний Роуз. – Хто це зробив, Доне?

Дон Гемпгілл потягнувся в кишеню фартуха. Він дістав звідти вигнуту смужку, чорну з білою латкою, і пачку листівок. Смужка – то була колоратка. Він підняв її вгору, щоб усі бачили.

– А ВИ, БЛЯХА-МУХА, ЯК ДУМАЄТЕ? – закричав він. – Мій магазин! Мій товар! Усе пішло в пекло, а ви як думаєте?

Він шпурнув листівки в остовпілих солдатів і солдаток «Баптистської армії християн проти азартних ігор». У повітрі вони розлетілися й запурхали, наче конфеті. Деякі з присутніх потягнулися руками й вхопили собі. Усі листівки були однакові: на кожній юрба чоловіків і жінок сміялися, сидячи за столом рулетки.

БУДЕ ВЕСЕЛО!

стояв напис над зображенням. А знизу:

ПРИХОДЬТЕ ДО НАС НА «НІЧКУ КАЗИНО» В ЗАЛІ «ЛИЦАРІВ КОЛУМБА» 31 ЖОВТНЯ 1991 РОКУ. ДОПОМОЖІМО ФОНДУ КАТОЛИКІВ-БУДІВНИЧИХ.

– Де ти знайшов ці листівки, Доне? – низьким зловісним голосом запитав Лен Міллікен. – І цей комір?

– Хтось поклав їх біля головного входу, – пояснив Дон, – одразу як усе полетіло в…

Двері притвору знову гахнули, від чого всі присутні ще раз підскочили, але цього разу вони не відчинилися, а зачинилися.

– Сподобався запашок, підараси баптистські?! – пролунав чийсь крик. За цим почувся пронизливий огидний сміх.

Парафіяни переляканими